Motoexpedition On DNEPR-bike to Lake BAYKAL: Улан-Уде. Місія "кована штаба" виконана!

З 5 по 9 серпня ми жили у місті Улан-Уде, столиці Бурятії, міста, в якому ми повинні виконати таку важливу місію. Пригадуєте, саме в Улан-Уде ми через 11 000 км везли ковану штабу від Василя Гудими. Тому як тільки отаборилися у нашого друга Паши (щастить же нам на Павлів!), одразу поїхали в кузню до ковалів, друзів Василя Гудими - Юлі та Булата. Кузня, як кузня. Нам ця "кухня" уже вся добре знайома.

Ми дізналися, що в Бурятії коваль - людина великої поваги. Він вважається крутішим за шамана, адже володіє такою сильною стихією - вогнем!

Як і в будь-якій майстерні, є свої цікавинки...

Роззнайомились нарешті вживу із Юлею та Булатом, поговорили про наші українсько-бурятьські справи, і всі разом поїхали на екскурсію містом. Перша цікавинка - пам'ятник Доржи Базарову - першому бурятському вченому. Як на мене, Пушкін монгольської зовнішності:)

А цей ліхтар - робота кузні Юлі та Булата. Взагалі по місту є дуже-дуже багато їхніх робіт.

На центральній площі відпочивають люди, фонтан танцює під класичну музику, а дівчатка - відриваються.

На тій же площі - дуже гарний оперний театр.

В центральній частині міста доволі часто розміщені стенди із довідковою інформацією. Дуже корисна штука, яка нашим місцевим гідам допомагала пригадати цікавинки їхнього міста:)

А найпопулярнішою цікавинкою є величезна голова Леніна. Розміщена вона на площі, що оточена усіма урядовими будинками.

Показали нам і нульовий кілометр Улан-Уде

А потім ми поїхали на невеликий пагорб, де встановлений хрест на честь 350-річчя з дня заснування міста. Звідти відкривався дуже гарний вид на ціле місто. Красивим був і захід сонця. На жаль, краєвид трохи псував дим - навколо Улан-Уде горіли ліси і місто було наче в тумані.

Ми поїхали далі містом і зупинились біля російського драматичного театру.

Як ми зрозуміли, це дуже популярне місце у городян. Тут було багато і сімей з дітьми, і скейтерів, і велосипедистів, і навіть одне весілля, ну куди ж без цього.

На цьому наша екскурсія закінчилась і ми поїхали додому відпочивати та спілкуватися із Павлом.

Наступний день був весь у справах. Петро пішов у гараж провести черговий техогляд. Після Монголії мотоциклу треба було приділити добряче уваги. По плану - заміна масла, також довелося поміняти тормозні колодки, прочистити підшипники, замінити тросик щеплення і т.д і т.д... Ну а я тим часом під супроводом друга Паши - Льоні пішла шукати інтернет. Дібравшись до місця призначення із Льонею попрощалася і таки засіла в мережі. А коли гроші закінчилися, пішла погуляти містом. Таки гуляти самому в чужому місті - доволі цікаво. Усе сприймається набагато гостріше, набагато більше помічаєш і дивуєшся усьому. Наприклад, пішохідна вулиця - офіційно Леніна, а серед людей - Арбат - так нагадала мені нашу стометрівку. Там багато, дуже багато клумб, і на всю цвіли чорнобривці...

Ще трошки я погуляла сама, а потім зустрілися із Петром. Як нам це вдалося, я досі не знаю: без телефона, не домовляючись про конкретне місце і час, ми просто вийшли один одному назустріч:) І вже разом пішли знову до ковалів.

Там Петрик за допомогою кліше, який для нас зробив Василь Гудима, накував нових монеток-медальйончиків, адже вони у нас закінчились ще в Барнаулі.

А потім Булат повів нас познайомити із своїм сусідом по майстерні - народним художником Бурятії, заслуженим художником Росії - Юрієм Мандагановим. Юрій - надзвичайно цікавий, талановитий чоловік, що працює у дуже своєрідній техніці - флорентійська мозаїка - живопис із напівдорогоцінного каміння. Ця техніка корінням відходить в італійське мистецтво XV-XVI століть, використовувалась для оздоблення палаців, мебелі, але створювати такі сюжетні картини поки не береться ніхто.

А ми бачили роботи на власні очі. Перша, на жаль, не пригадую, як називається.

А ця - із серії "Баргузинскі сюжети XVIII століття" - Заходь сусід, зіграємо.

А наступного дня із самого ранку ми поїхали виконати нашу місію - прикріпити штабу із символікою експедиції, дарунок Василя Гудими, на міст дружби народів.

Ось сам міст.

...а ось і штаба, скоро вони поєднаються!:)

В Улан-Уде, як і в Івано-Франківську, ковані скульптури такого характеру страждають від вандалізму. Людям подобаються мініатюрні фігурки... і вони не соромляться брати їх собі напам'ять.

Юля розповідала, що тут також є дерево щастя. І так само як у нас, воно завішане колодочками. Під таким вантажем, на яке воно не було розраховане, дерево одного разу навіть завалилося. Але це все одно не зупиняє людей знову і знову залишати на ньому свої замки...

Ну що ж, усі в зборі, пора починати. Щоб зазняти цей історичний момент нашої експедиції, приїхало навіть місцеве телебачення. І не з порожніми руками! Журналістка вручила на буузи, або пози... Смачна штука, ми куштували їх вперше.

І робота закипіла. Підібрали доречне місце, де штабу буде добре видно...

...і почали варити.

Останні штрихи - і символ мотоекспедиції "Дніпром до Байкалу", дружній дарунок від Івано-Франківська, тепер щоранку зустрічатиме сонце на мості Улан-Уде.

Робота делікатна, залишаємо професіоналам, а самі спостерігаємо

А далі - Петровий зоряний час!

Журналісти розпитували і розпитували...

А Петро розповідав і розповідав...

Результат цих зйомок, тобто відеосюжет, можете переглянути тут.

А ми знову поїхали до кузні, попрощатися із нашими уже друзями... А ви знайомтесь ще раз, поближче. Це Юля.

А це Булат.

А це працьовиті майстри їхньої кузні.

І останнє фото напам'ять.

Петро відвіз мотоцикл в гараж, збиратися в дорогу, а потім ми зустрілись, щоб виконати нашу останню україно-бурятську місію в Улан-Уде. До речі, на попередньому фото ви помітили стильного молодого чоловіка справа?

Це не випадковий перехожий, це франківчанин! Знайомтесь, Олексій Васильєв, уродженець Улан-Уде, що зараз мешкає в Івано-Франківську і навчається в інституті культури і мистецтв під крилом нашого хорошого знайомого режисера Василя Юрціва. Ось такий от тісний світ. Але і це ще не все. Знаємо ми його теж не випадково. Адже Олексій - племінник ще одного нашого друга, Дорже Батуу!