Байкал! Байкал! Байкал!

10 серпня із відмінним настроєм ми поїхали на Байкал. Навколо так зелено, травичка, славні російські берізки, квіточки... Охо-х, як же цього бракувало в Монголії!

140 кілометрів до Байкалу пролетіли для нас просто непомітно. Просто в якийсь момент дивишся в сторону узбіччя, а там... Байкал! Перше враження - ого, який же він великий! Це просто заворожує. Ось тут дорога, через десяток метрів - залізнична колія, трошечки берегу - і просто море! Дійсно, дуже красиво.

Ось ми і доставили українського Дніпра до російського Байкалу! Зустріч відбулася! Звісно, і ручки помили, і води набрали.

Улан-Уде. Місія "кована штаба" виконана!

З 5 по 9 серпня ми жили у місті Улан-Уде, столиці Бурятії, міста, в якому ми повинні виконати таку важливу місію. Пригадуєте, саме в Улан-Уде ми через 11 000 км везли ковану штабу від Василя Гудими. Тому як тільки отаборилися у нашого друга Паши (щастить же нам на Павлів!), одразу поїхали в кузню до ковалів, друзів Василя Гудими - Юлі та Булата. Кузня, як кузня. Нам ця "кухня" уже вся добре знайома.

Ми дізналися, що в Бурятії коваль - людина великої поваги. Він вважається крутішим за шамана, адже володіє такою сильною стихією - вогнем!

Улан-Батор. Відїжджаємо... і цей процес затягується

(ЮЛЯ)

Після усіх гостин, святкувань, урочистих зустрічей і такого своєрідного монгольського відпочинку, ми покинули наших гостинних і сонних господарів додому і подалися вдвох по звичайних утристичних справах - оглянути місто, пофотографувати відомі місця, купити сувеніри... словом, зробити те, що ми ще ніде не робили:). Ну і першим ділом хотіли зробити чекпойнт - фото із прапором біля монгольської "верховної ради", до того ж позаду Чінгісхан сидить!