вівторок, 25 червня 2013 р.

День 11. Кордон із Казахстаном. Уральськ, Актюбинськ, Комсомольськ.

(ЮЛЯ)
...так от :) Із Енгельса ми поїхали прямо на кордонон із Казахстаном. А Казахстан став відчуватись моментально. Не знаю, може, я і проспала оту "буферну зону", але для мене ландшафт змінився дуже різко. Враз - і зникли дерева, вмить - і простір навколо став абсолютно рівнинним. Ми зупинились біля магазину купити харчі, а на дверях напис: "Принимаем тенге". Ну от, майже приїхали. Магазин такий, ще радянського зразка, ніяких скляних вітрин, усе на звичайних полицях. Ми купили там дуже смачний щербет, який їли днів так п'ять. А назустріч нам їхала дуже весела компанія місцевого обласного депутата із друзями. Чоловіки і жінки 45-50, абсолютно безтурботні, всі трохи старомодно але бездоганно одягнуті. Обступили мотоцикл, реготали, фотографувалися, усе так виглядали, ніби з радянського фільму 70-их, я наче в часову петлю потрапила.

Ми поїхали далі і прямо перед кордоном асфальт зник і перетворився на звичайну грунтовку, а оскільки почався легеньки дощик - потім і на брудне місиво. На жаль, фотоапарат у нас сів і фотографій немає, але казахстанський пропускний пункт вразив. Одна будка, один шлагбаум. Дивились на наш мотоцикл і на всі наші питання казали: "Да там... любое пишите...". Словом, проблем ніяких, пройшли усі формальності майже миттєво. Але час уже був пізній, тож ми пошвидше знайшли місце для ночівлі.

А зранку побачили, що навколо нас просто кишить живністю. Цвіркунів - просто рій, і великі, товсті! А ще ми стали свідками кровожерного, страшного вбивства - ящірка вполювала і хвилини за дві розправились із величезним цвіркуном. Коник був розміром як пів'ящірки, але з такою кілерською майстерністю ящірки... у нього просто не було шансів. 



Ми все гарно відзняли, тим часом поснідали самі - і поїхали на Уральськ, по-казахськи - Орал. Дорогою я почала чути якийсь дзенькіт на стороні коляски. Думали, ложки погано склала - та ні, все гаразд. А дзеньчить далі. Петро глянув - якась біда із амортизатором, треба подивитися. От ми доїхали до Уральська - і зупинилися біля першого ж СТО усе перевірити. Проблема виявилась незначною, але добре, що вчасно помітили.


Звісно, не обійшлось без надзвичайно корисних порад від місцевих кулібіних.


А я поки роздивляюся навколо. Перше, що кидається в очі - номера на машинах усі латиницею. Усі вивіски - казахською і, на наше щастя, дублюються російською. Тож маю нагоду скласти словник. Із вивісок маємо наступне:

Рахмет - дякую
Тез - терміново
Жондеу - ремонт
Жол полициясы - дорожна поліція:)

Люди усі цікаві, і в принципі привітні. Звісно, на 32 не посміхаються, але бажають всього доброго і дивуються нашому довгому маршруту. Взагалі, найпопулярніше слово на нашу адресу  - "отчаянные". Мені дуже подобаються місцеві жінки 40. Вони дуже цікаво, просто, але зі смаком, стильно одягаються. Дуже часто носять капелюшки, траплялись у сукнях з національними мотивами. Вони симпатичні й усміхнені, і хоч на контакт особливо не йдуть, від них віє добром. Молоді дівчата явно активно переймають модні тенденції глянцевих журналів, тому від українок хіба розрізом очей відрізняються. Щодо чоловіків - картинка поки що не склалася. Я поки з опаскою до них ставлюся. Не знаю, може, через очі, вираз обличчя здається "хитрим". Я ще не розібралася.

Ми трохи поїздили по місту, нічого цікавого не знайшли і поїхали далі. Вперше нам почали траплятися старі заправки. Не вірте, що в Казахстані є тільки такі. Насправді більшість з них не функціонує і навіть на віддалених трасах будуються нові сучасні.


Ми їхали, любувалися краєвидом...


...зупинился на нічліг у любувалися заходом Сонця.


Наступного дня ми прокинулись доволі рано. Дуже незвичано - зранку булшо не жарко, а навіть прохолодно. А все через вітер. Він же і розігнав численну мошкару. Так що вітер тепер наш найкращий друг. До речі, пам'ятаєте, я казала, що після в'їзду в Росію комах якось побільшало? Тут їх просто міліарди. Особливо коників. Я ішла поміж дерев і відчувала себе якоюсь білосніжкою із діснеївських мультиків, коли при кожному кроці буквально з-під ніг випорхуж десяток метеликів, сотня коників, розбігаються ящірки, ховрашки, а навколо криками дають про себе знати різні птахи. В Росії ми бачили косульку, а тут перед нами пробіг заєць і попадало на очі багато, багато ховрашків. Смішно спостерігати вживу, як вони стають вертикально біля нірок, вдивляються, перегукуються, а потім тікають від небезпеки. Вони ж дуже часто перебігають дорогу. Ну а деякі - не встигають :(... А ще в цій місцевості дуже багато великих хижих птахів. Ще не з'ясувала, якого саме виду. Так багато, що вони вже і не викликають здивування. Вазагалі, тут на кожному краці такий нешинал джіогрефік - тільки сідай і спостерігай. Мрію побачити, як орел якогось ховрашка зцапає.
Це лірика, а ми їдемо далі. Заїхали в Актюбинську область. Актюбинськ по-казахськи - Актобе.
Взагалі в дорозі - все супер. Тільки от Петро мені закриває весь вид зліва від мотоцикла :). А це я сьогодні вперше закрила вентиляційні клапани в куртці - настільки пронизливий вітер! Невже доведеться якось і підкладку теплу використати? А Петро відправив її додому.
Нарешті з'явились краєвиди, яких ми так давно чекали: лише пряма дорога і степ до самого горизонту. А горизонт тут видно дуже далеко!


І ще таке дивне відчуття щодо того, що населені пункти тут не кожних 10 км, як в Україні чи Росії, а лише через 40-50. А місто із інтернетом - так взагалі через 300-400. Так що... от тепер дорвалась, надолужую.


Області змінюються, а цікавинок щось не трапляється, я вже навіть почала думати, може, не ту ми дорогу вибрали. Може, варто було півднем, через Байконур, Аральське море, подивитися закинуті кораблі серед пустелі... І тільки я це подумала, як серед голого степу з'являється будиночок, а біля нього - яхта! Яхта!? Ми, звісно, зупинилися. Звісно, нам назустріч вийшов казах, якого ми вмовили розказати, що ж це за судно? Виявляється, яхту перевозять із одного моря на інше, і десь по дорозі її треба провести під лінією електропередач, а палуба - занадто висока. Звертались до влади, щоб вимкнути лінію на декілька хвилин - просять за це 17 тисяч доларів. Тож яхта серед степу шукає кращих часів. Фото немає, знімали усе на відео, то ж побачите це уже в нашому фільмі. Але виглядала вона приблизно так, як цей велосипед... 


А ось і звичайна, сучасна заправка. Бачите, нормальний ми бензин лиємо! Усе по фень-шую! :)


Ввечері ми вже потрапили до Актюбинська, я пішла шукати інтернет, зарядила фотоапарат, а Петру тим часом склали компанію місцеві мешканці. Це був перший випадок, якому так тепер дивується Петро, коли до нього під'їхав явно заможний чоловік на мерседесі і так просто заговорив. Спілкувались вони добру годину, коли я повернулася - подумала, що Петро старого знайомого зустрів. Взагалі вони були дуже доброзичливі, дали нам багато порад і ми поїхали далі.



Не знаю чому, але виїхати з Актюбинська у вірному напрямку нам було важко. І допоміг нам - таксист Алибек, перший бородатий чоловік, якого ми зустріли в Казахстані.

Ми зупинилися знову в наших улюблених лісопосадках і Петро зробив, мені здається, свою улюблену справу - заміну масла!



Наступного дня знову прокидаємося зраненька, нам подобається бути в дорозі, коли довго спимо, потім цілий день совість мучає - скільки могли проїхати. І не дарма ми виїхали рано - через кілометрів 50 нам доля дала подарунок - перших мотоциклістів-туристів у нашій подорожі! Це були двоє чехів. Чесно, не пам'ятаю, куди вони їхали. Та, мені здається, що й вони забули, куди вони їдуть, коли нас побачили - настільки дивувались мотоциклу.




Ми обмінялись своїми наклейками. Чехи реготали з нашої, та їхня задніх не пасла. На ній написано: "цей мотоцикл проспонсорувала моя дружина".




Фото на пам'ять - і в дорогу! В дорозі - ще одна цікавинка. Їдемо, а дорога чимось таким рудим всіяна. Ну що ж це може бути? Ну не цвіт якийсь випав же... Зупиняємось. А це сарана! Просто тисячі коників перестрибують через дорогу. Робиш крок - а вони з-під ніг вистрибують. Ну, деякі, звісно, не встигають... Вже потім ми дізналися з телевізора, що ми спостерігали цьогорічне лихо сільського господарства Казахстану. Мільйони тенге кинуто на труєння саранчі з літаків-кукурузників, а отрута її щось так і не бере. Ну що ж, виходить, наші три колеса внесли значну частку у добробут Казахстану!



Ми їхали далі і знову не могли зрозуміти, що відбувається навколо. Обабіч дороги стояв високий... паркан, але що ж він огороджує? Просто серед поля - взяв і обійшов. Деколи лінії паркану заходять так внахльост, але з  отвором в метр - ну будь-хто обійде-об'їде. І взагалі, по цих горизонтальних балках полазити - мабуть, одне задоволення. Це аж тепер, мої родичі розповіли, що це снігостримуючі стіни. Без таких парканів степовий вітер намітає на дороги просто величезні кучугури, а така споруда цілком рятує ситуацію.


Доїхали ми до Хромтау. Як ви здогадались, тут добувають хром.


Далі не доїжджаючи до селища Комсомольськ, ми зупинилися на заправці, розговорилися із працівниками. І я вмовила охороня із нами сфотографуватися. Ну як вмовила... він особливо і не опирався. Просто зазвичай службовці при формі нам відмовляли. 


Поговорили про життя і щедрі чоловіки пригостили нас місцевими солодощами і національними смаколиками - баурсаками. Дуже схожі на наші пампушки, ну тільки поменші. І тут їх готують постійно, завжди є в кожній родині на столі.


Поївши таких смачних баурсаків нам так захотілось домашньої їжі. Ну чи хоча б вмитися не з пляшки:). Ми вирішили спробувати попроситися до когось на нічліг. Навпроти цієї мечеті ми помітили дуже затишний будинок, де гралось на подвір'ї багато дітей і під'їхали до воріт. Справжня казахська сім'я, діти російську мову не дуже й то розуміють. Покликали маму. Ми пояснили ситуацію. Вона ввічливо вислухала, подзвонила чоловікові. Поки говорила, посміхнулася - думаємо, ну, значить, все добре. Таки нас пустили. Ми одразу вручили подарунки, дівчатка всі були задоволені. Їх в цій сім'ї аж п'ятеро. Ми сказали, що з радістю і в палатці заночуємо, просто хочемо поспілкуватися, погратися із дітьми, але Камшат (мама) сказала, що чоловік казав: якщо є можливість в домі, гостя на вулиці залишити не можна. Тому нас гостинно запросили додому.


Дім простий, але дуже просторий і видно, що тут панує повага і любов. Нас посадили за низенький стіл, ми сіли на дуже красиві ватні коврики (як пізніше дізнались, називається курпіше). Камшат нас пригостили, звісно, чаєм із молоком, домашнім маслом і славнозвісним куртом - такий собі сирний "снек", сушений, дуже солений із таким специфічним ароматом старого сиру. Нам надзвичайно сподобався. Це дуже корисний продукт, калорійний і ситний.



Ми сиділи із Камшат, другою дочкою Орушан і найменшенькою Куанагат. Дивилися місцеве телебачення, почули вперше казахську естраду. В принципі, програми усі такі самі, як у нас. І мелодії естрадної музики - абсолютно схожі.


Ми розповіли про себе, розказали, що знімаємо фільм і напруженість зникла. Камшат розповідала про їх життя, все частіше посміхалася і мені на душі ставало так тепло. Камшат - дуже стримана, врівноважена жінка, але від неї, а особливо від її посмішки відходила така неймовірна любов! І всі її дівчатка - дуже схожі на неї. Взагалі, здавалось, що в цьому домі навіть від стін відходила повага і любов.



Ну а ця красуня як поклала око на Петра, так цілий вечір спокою йому і не давала.


Ми повечеряли і пішла надвір. Куанагат спала у візочку...


Ми думали, що займемося своїми справами, але малявка Олжан думала по-іншому :)


Як вона багато з нами говорила! Так по-казахськи!


А це донечка середуща - Нерешет. Не знаю чому, дуже мені мою подругу дитинства Юльку нагадувала мені.


А Олжан тим часом вже осідлала нашого Дніпра. Сама залазила, відкручувала-натискала все, до чого могла дотягнутися.




Потім змучились і сіли малювати.



А потім нас покликали і спати. Це була наша постіль, теж до речі, на курпіше. Забіжу наперед - спалося краще, ніж на перинах!


Але це було знааачно пізніше! Дівчата нам спати не давали, спочатку скромно, а потім сміливіше заглянули до кімнати, а потім - залізли і в ноутбук. Ми показували усі фотографії, відео і, повірте, це було для них в сотні разів цікавіше за телевізор. Час від часу мама кликала їх на мультики - та де там:).

Разом з дівчатами ми склали казахсько-російський словничок найважливіших слів. Прошу до уваги:

улькен рахмет - большое спасибо
салеметсизбе - здравствуйте
ул - мальчик
кыз- девочка
адеми - красивая
шаш - волосы
алыныз - пожалуйста
оте дамди - очень вкусно
калам - ручка
су - вода
уезен - река
коше - улица
гузетши - охранник

сауболыныз - до свидания

Але найпопулярніший вираз був у нас "жепкояйнба", що означає "я тебе з'їм". Олжан і Петро до півночі таким чином їли один одного:)


Зранку під пильним поглядом наших красунь ми зібрали речі...


...зробили спільну фотографію напам'ять...


...і поїхали далі... чекайте продовження!

13 коментарів:

  1. кльово!!! дуже цікаво пишете!
    робіть по можливості більше хватаграфій!((:
    п.с. а газда до хати так і не прийшов?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Точно, забула сказати. Газда - працює на залізниці, як раз була його зміна, то ж до хати так і не прийшов

      Видалити
  2. Здравствуйте, пише Мілані. Богемії, що пішло на Yamaha XT в Республіці Казахстан. Я вдома, мій колега теж. Я заздрю​​, що ще рухається. Але принаймні ми спимо в своєму ліжку. Godspeed без проблем. Мілан і Генрі. PS Байкал так протягом трьох років. Але спонсор каже, що він ніколи не отримає в будь-якому місці!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Hello, Milani! Your Ukrainian is pretty well! As you see, we are fine. We remember you, we think about you every day!:) Actially you are travelling with us too, at least your scorpio is :) Please, write your email on our - dnipromdobaykalu2013@gmail.com

      Видалити
  3. Дуже чудова розповідь! Почастіше так описуйте. Вечерками постійно перевіряю як ви там. Та чекаю "як хтось говорив, як на нову серію якогось фільму"
    Реклама костюмів комедійна та оригінальна!!
    Зловіть пару коиків нам на память:)
    Та бажаю побільше таких людей як Камшат!! Удачі!!

    ВідповістиВидалити
  4. десь приблизно так собі і уявляла вашу подорож,
    добрі люди всюди є))
    бажаю, щоб вам зустрічалися тільки добрі))

    ВідповістиВидалити
  5. Юльчик,до чого цікаво ти пишеш,читаю і ніби сама поруч сиджу,хоча,в деякій мірі,так воно і є,ми з вами))))))))))))

    ВідповістиВидалити
  6. Дуже дякую усім-усім за коментарі! Друзі, чесно слово, першим ділом дивлюся коментарі і ваші слова так додають натхнення для подальших постів! Щиро дякуємо! Ваша Юля

    ВідповістиВидалити
  7. Молодцы ребята, очень жду когда через нас поедете. На въезде в Красноярский край звоните 8 950 430 35 22, ночлегом и жратвой обеспечу, если надо то телегу отцеплю, чтоб Днипро в гараже ночевал ;-)

    ВідповістиВидалити
  8. Зря Вы о нашем Уральске так пишете, хороший город с такими же достопримечательностями и менталитетом. Тут река Урал течет, А.С.Пушкин тут был, Даль, Пугачевская крепость, Старый собор. Старый казачьи город.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Да жаль, что Уральск не посетили. Есть и у нас красивые места. Но видимо не судьба. Удачного путешествия!

      Видалити
  9. Круууууто! Так тішусь за вас...деколи навіть від щастя можу просльозитись, але з посмішкою на устах)))! Удачі!

    ВідповістиВидалити