День 33. Чаринська гадюка. Повна відео-версія зі Штатів

(Дніпро)

Нарешті мої перестаали тремтіти від згадки слова "змія", та й поштові горобці нарешті принесли репортаж із подробицями пригоди.

До вашої уваги сюжет Бората Непийпива з Ново-Йоркського обласного телебачення "Гудзонщина ТБ".



Ну, а що сталося з тими зміїними штаньми — у наступному ролику:


Всіх цьомаю, ваш Дніпро
Дорветься Юлька до інтернету — цікаво б на її очі подивитися. Сюрприиииз :-)

Відео про змію в Чаринському каньйоні. Трейлер трилера. День 32

(Дніпро)
Нарешті морзянкою та поштовими горобцями доставили у штаб-квартиру коротке відео про напад чаринської гадюки на наших мотоциклістів. Місце події — Чаринський каньйон, Казахстан.

Заберіть мам і дітей від екранів :-)


Детальніше буде сьогодні-завтра з коментарями американських журналістів.

день 44-46. Чуйський тракт і Монголія!

(Дніпро і його коляска)

Ура! Ми вже нині в Монголії!
Правда, асфальт теж змінився, і не на краще. Що ж, доведеться терпіти.

Перший день як заїхали в алтайське міжгір’я, ну, як в нас за Надвірною, тільки гори вище — така краса, що ледве 90 км проїхали. Дуже гарно тут. І дорога нівроку, навіть не скажеш, що ти в горах. А от поселень мало — тут навіть райцентри у селах. 5 тисяч люду — то вже райцентр.

За бензин ще не скажу — ніби не пчихав, але то вже най Петро пише.

А перед Кош-Агачем (то вже було 18 липня) мало в аварію не потрапили. На трасі бик до корови прилаштувався і не пропускав. Боявся за любаску, певно.

От  таке "В мире животных" :-)

Зараз ми вже в Монголії. Десь тут:

Переглянути Мотоподорож. Карта експедиції new на карті більшого розміру

Точніше не скажемо — темно вже і вказівників нема.

Видео-поздравление Петру от друзей

(Днепр)
Пока мои спят, я получил видео, записаное друзьями Петра, в день его рожденья.
Гарлем-шейк. Странные — трясутся так, будто рессор не имеют.
Одно слово — «фестивальщики».

Ойой, караул!

(ЮЛЯ)

Людоньки, у мене біда! Не знаю, що тепер робити! Петро поміняв мотоцикл на Москвич!

Я спочатку думала вони так собі, катаються. Так ні! О-йо-йой... У мене аж руки тряслился, коли знімала!

День 41. Барнаул!

(ЮЛЯ)

Отже, ми в Барнаулі! Зустрів нас тут наш давній інтернет-знайомий Ромка Волков, неймовірно життєрадісний, розумний і хороший хлопчина. Звечора гарно поспілкувавшись, а потім добре виспавшись, ми поїхали на москвичі Ромкиного діда поєднувати корисне із приємним - місто подивитися, а заодно і справи свої вирішити.

Дні 39-40 - із Семипалатинська в Барнаул

(ПЕТРО)

ОГОГОВВ! Ми таки в Семеї! На СТО у найкрутіших мотоциклістів-оппозитчиків! Трохи спілкуємося і говоримо про те, що бачили, і що думаємо про те, що бачимо. Отакий зворот:). Короче тута зара є фото - прелюдія вечері:). Костя прото зачарував розповіддями про життєві історії, які йому траплялися. Костя - це той чоловік, що в камуфляжі.

А наступного дня, звичайно, був ремонт. В степах Казахстану від вібрації все таки з'являються тріщини, які варто заварювати. Тут на баці ми  знайшли аж дві тріщини і варто було шукати, бо супутнім приколом було промивання баку від тонни піску і якогось незрозумілого намулу. Останніми днями ми полюбляли заправлятися на сумнівних заправках. Краще мати додаткову запасну каністру і дотерпіти до нормальної заправки аніж заливати... тут три крапки:).

Петрику! З днем народження!

Привiт! А ви знаєте яке сьогоднi свято? Сьогоднi у Петра день народження!!!

Коханий, усього тобi най-най-най-...!

Привiтала його Юля, привiтали добрi люди, у яких ми гостюємо,

привiтав навiть Google!

Дні 32-37. Південь і схід Казахстану

(ЮЛЯ)

4 липня, 32 день подорожі – ми покидаємо Алма-Ати. Сумно прощатися із друзями, все-таки спілкування вживу ніякими скайпами не заміниш, тож вмовляємо, дуже просимо, Аніса, Матвєй, Діма, Рома, і всі-всі-всі, приїжджайте до нас в гості!

Але що робити, їхати треба далі. Ми вже націлились якомога швидше виїхати із міста (нагадаю, дорожніх рух тут шалений, їздити по місту – не з дуже приємних задоволень), але ми націлились, а доля з нами розпоряджається по-іншому. Назустріч їде колясочник! Загружений по саме не хочу, як же тут не зупинитися поспілкуватися. 

А виявляється, що це ще й італієць! Він років 5 жив у Китаї і захотів нарештіі повернутися на Батьківщину. Купив китайський мотоцикл (аналог Уралу, але з вигляду – дуже сумнівної якості) – і через усі «стани» (Казахстан, Таджикистан, Узбекистан і т.д.) їде до себе додому.

Алма-Ата - країна мрій

(ЮЛЯ)

Привіт, дорогі друзі. Сьогодні у нас остання можливість закинути в інтернет наші звіти. На жаль, я не встигла підготувати пост про нашу дорогу із Астани в Алмати. Ми долали її довго, тому що на добрих 4 дні затримались у родичів. Та дорога була живописна, ми побачили багато цікавого, тож  пост обов'язково буде наступного разу, як ми доберемось до інтернету. А зараз прошу до уваги розповідь Петра про Алмати.

(ПЕТРО)

Ми в Алма-Аті, Ура! Спекотно, наче у пеклі. Проте із задоволенням фотографуємося біля в'їзду в місто. А для повного колориту витягаємо стяг Нур Отану (правляча партія в Казахзстані), його нам подарували в Новодолинці. Перед тим, як зафіксувати сей радісний момент прибуття в такий оригінальний спосіб, запитуємо, чи тутешні мешканці не мають якихось образ на дану партію і чи сприймають такі витівки. Дізнаємося, що дану партію тут поважають і президенське правління вважають на всі сто господарським по відношенню до країни.

Цікавий випадок із картковим рахунком

(ПЕТРО) 

Ми, як і усі мандрівники, завели собі картковий рахунок для збереження заощаджень. Наш вибір припав на ProCredit Bank.

Перед тим, як виїжджати за кордон, ми повідомили оператора, де і скільки ми будемо перебувати. Ця процедура займає кілька секунд і забезпечує вам гарантію безперешкодного використання вашої картки у будь-яких країнах, де ви знаходитися без страху блокування рахунку. Ну є таке правило у них.

Так ось, завтра ми вирушаємо з Алма-Ати в бік Росії і вирішили підсумувати наш дебет-кредет на сьогоднішній день. Я пішов до найближчого банкомату і взяв виписку по залишку коштів на рахунку і о БОЖЕ! На картці замість тієї суми, яка жевріла в наших головах ми побачили цифру, що рівна всього лише тисячі гривень! Це був крах!

Ми терміново залізли в нет, з метою   довідатися про стан рахунку через власний електронний кабінет банку, але невірно набрали п'ять разів пароль, і нам банк автоматично заблокував кабінет! О БОЖЕ!

Вихід таки знайшовся. В даному банку існує функція зв'язку із клієнтами по скайпу із будь-якої точки планети. Кілька хвилин спілкування з оператором гарячої лінії і проблему блокування доступу в особистий кабінет вирішено. Ну і звичайно одразу виникло питання, який же все-таки стан нашого рахунку. І, о чудо, сума, яка на чеку в казахстанській одиниці була досить мізерною виявилася таки сумою в гривнях, просто банк Казахстану після цифри дописав скорочення-абревіатуру своєї валюти. Щастя! Настрій знову поряд з нами!

Висновок такий: банк, послугами якого ми користуємося, має дійсно швидкий та конструктивний підхід до вирішення проблем своїх клієнтів. Ще раз нагадаю про наявність зв'язку по скайпу з оператором гарячої лінії. Отака ось друзі історія). І це не на правах реклами!:)

День 19. Астана!

21 червня ми прибули у нову столицю Казахстана - місто Астана!

Чесно кажучи, я вже і не пригадаю той довгий ланцюжок, який з'єднав нас із цим чудовим мотомандрівником Генадієм. Але ми були дуже раді, коли він нас зустрів, адже це означало, що ми зможемо детально познайомитись із містом, до того ж Генадій виявився дуже приязним і цікавим чуваком!

День 16. Костанай. Ми - у вирі загадок історії

(ЮЛЯ)

19 червня. Розпрощавшись із нашими новими друзями у місті Рудному ми направились на Костанай. Всього 50 кілометрів - весь шлях на сьогодні, тому що ми хочемо якомога більше погуляти по Костанаю, подивитися, як живуть казахи у містечках, приблизно розміром з Івано-Франківськ.

Нам дуже пощастило, що завдяки couchsurfing-у ми знайшли Сергія, який погодився приютити нас у себе. У нього великий приватний дім, ми залишили мотоцикл і Сергій, як справжній господар міста на своїй машині повіз нас показати місто. На чому одразу хочеться наголосити, в Костанаї, як і багатьох містах Казахстану, дуже мало дерев. Якщо вони і є, то усі штучно насаджені, молоді, невисокі. І невеличкі скверики, площі із лавочками зазвичай оточені одинокими деревцями і зазвичай мають великі клумби із квітами. Тому у такому пустинному місті здаються справжніми оазами. І тим більше починаєш цінувати кожну оцю рослинку, бо розумієш, що за нею - величезна праця людей: виростити у таких масштабах таку милуючу око красу в місцях, де нічого не хоче рости. Символічно перша наша зупинка - біля пам'ятника людям, що розробляли целіну. Монумент просто грандіозний за масштабами.

 

Ми ще не знаємо, чи справді у Челябінську такі суворі мужчини, але на власні очі бачили костанайський суворих жінок :).

День 15. Рудний, дім Сергія і справжня смакота

(ЮЛЯ)

Як ви пригадуєте, в цей день ми на всіх вітрилах поспішали в Костанай. Але ми ще не були певні, що маємо там нічліг, тому коли побачили на горизонті містечко Рудний, заїхали у його центр, щоб потрапити до інтернету. Я чудом знайшла якусь інтернет-столову (саме так:)) і шукала контакти нашого хостера із каучсьорфінгу, а тим часом навколо Петра, як завжди, збирались люди. Коли я повернулась, наші плани змінилися кардинально. Виявляється, поки Петро розмовляв із якимись місцевими парубками, поруч на дорогій іномарці зупинився чоловік і почав розпитувати, хто ми. Сказав: а у нас компанія мотоциклістів-ендуристів, залишайтеся у нас в гаражі, поспілкуємося. Навіщо ж відмовлятися, звісно, цікаво. Наш новий друг Сергій поїхав відвезти свою маленьку дочку додому, а через кілька хвилин повернувся і провів нас до гаражу, тобто СТО, де більшість його товаришів мотоциклістів-ендуристів власне і працюють. Ох, як же радушно нас прийняли! 

І перш за все дякуємо директору СТО - дяді Ігору - за те, що дозволив залишити під дахом наш мотоцикл і взагалі попри заклопотанність своїм кондиціонером провів із нами час. 

А ми ж з дороги і видихнути не встигли, як на столі вже було пиво, рибка і поруч готувався шашлик. Говорили про мотоцикли, дороги, подорожі, поломки, розваги... усе це в перемішку із ревом двигунів і запахом солідолу та бензину - словом, як зазвичай відбувається у наших франківських гаражах. Як же ми за цим усім скучили!

День 14. Німці без кіна

Це було 17 червня і цей день став для нас особливим. Зроблю невеликий анонс - ввечері ми зупинилися на березі гарного ставочка, в якому, до речі, водяться навіть п'явки. Були ми, як наші діди-партизани, оточені німцями. А як це сталося? От тепер читайте уважно!

Ранок 14 дня подорожі у нас був веселий. Перед нами степ пересікала залізна дорога. Ми проскочили перед поїздом, але передчували, що цим не закінчиться... Виявляється, рельси далі завертали і йшли паралельно дорозі і ми з водієм поїзда затіяли справжні перегони. Махали руками, а він нам давав гудок. Ми його переганяли, а потім він нас. Десь 20 хвилин ми їхали отак разом, один одному робили дорогу трошки веселішою.

Далі дорога у нас пролягала серед глухого степу і невеличких сіл, тому нічого особливо цікавого ми і не очкували. Тільки от вперше побачили в полі великого сурка або бабака. Порівняно із ховрашками вони таки величезні і не помітити їх важко.