Десь на трасі в Казахстані. Відео

(ДНІПРО)
Юлька з Петром від спеки і одноманітності пейзажу вирішили трохи подуріти. Ми з коляскою зняли про те відео.

День 11. Кордон із Казахстаном. Уральськ, Актюбинськ, Комсомольськ.

(ЮЛЯ)

...так от :) Із Енгельса ми поїхали прямо на кордонон із Казахстаном. А Казахстан став відчуватись моментально. Не знаю, може, я і проспала оту "буферну зону", але для мене ландшафт змінився дуже різко. Враз - і зникли дерева, вмить - і простір навколо став абсолютно рівнинним. Ми зупинились біля магазину купити харчі, а на дверях напис: "Принимаем тенге". Ну от, майже приїхали. Магазин такий, ще радянського зразка, ніяких скляних вітрин, усе на звичайних полицях. Ми купили там дуже смачний щербет, який їли днів так п'ять. А назустріч нам їхала дуже весела компанія місцевого обласного депутата із друзями. Чоловіки і жінки 45-50, абсолютно безтурботні, всі трохи старомодно але бездоганно одягнуті. Обступили мотоцикл, реготали, фотографувалися, усе так виглядали, ніби з радянського фільму 70-их, я наче в часову петлю потрапила.

Ми поїхали далі і прямо перед кордоном асфальт зник і перетворився на звичайну грунтовку, а оскільки почався легеньки дощик - потім і на брудне місиво. На жаль, фотоапарат у нас сів і фотографій немає, але казахстанський пропускний пункт вразив. Одна будка, один шлагбаум. Дивились на наш мотоцикл і на всі наші питання казали: "Да там... любое пишите...". Словом, проблем ніяких, пройшли усі формальності майже миттєво. Але час уже був пізній, тож ми пошвидше знайшли місце для ночівлі.

А зранку побачили, що навколо нас просто кишить живністю. Цвіркунів - просто рій, і великі, товсті! А ще ми стали свідками кровожерного, страшного вбивства - ящірка вполювала і хвилини за дві розправились із величезним цвіркуном. Коник був розміром як пів'ящірки, але з такою кілерською майстерністю ящірки... у нього просто не було шансів. 

Саратов. Енгельс. Дорога до кордону.

(ЮЛЯ)

Ми об'явилися! Я знаю, що ви запитаєте: "Ну ви де?!" А ми відповімо: "В Караганде!" :)

Ось, куди нас шлях широкий заніс. Ми вже проїхали майже пів-Казахстану, але писали вам ого-го, ще в Саратові. Вибачайте, дорогі, насправді, можливості не було. То ж зараз усе надолужимо, прямо зараз!

Ох, друзі, про що ж була остання мова. А-а-а, пам'ятаю. Я писала щоденника і помітила, що збоку вишні ростуть. Так от вони, милі! Фрукти-овочі-ягоди - це для мене завжди свято!

Так ось, Петро трохи поспав, посмакував вишеньками - і ми поїхали далі. Непомітно як - ми опинилися в Саратові. Місто перед нами, як на долоні, але ж не можемо отак, з пилу заїхати - Петро вирішив мотоцикл трохи підмарафетити: помив фару, поміняв кілька лопнувших шприх.

Про дела днепровые

(Петро)

Привет, друзья! Сейчас мы находимся в столице Казахстана - городе Астана! Конечно, приключений случилось много, по-этому пост о путешествии еще пока готовится. Наперед можем только сказать, что все у нас хорошо, происшествия только приятные! Да и что мы все о себе, да о себе?! Давно пора рассказать о нашем Днепре. Так что далее читайте о состоянии нашего верного коня!

Итак несколько слов о том как все-таки чувствует себя Днепр 11 с коляской после старта на маршрут длинной  20000 км.

Выехали мы с ивано-Франковска (Украина) и сейчас находимся в городе Астана (Казахстан). Сегодня 21-е июня и мы уже 18 дней в пути. На сегодняшний день мы проехали 4200 км.

Во время старта и в первые несколько сот километров шла еще обкатка мотоцикла . После его капитального ремонта я решил, что нагрузки при движении на подъем или спуск надо сводить к минимуму. Что это значит? Это когда мотоциклу во время езды независимо от качества дорожного полотна даешь скорость не более 80-ти км в час. Во время такого щадящего режима и расход бензина не очень большой около 7-9 литров на сотню и нагрузка на трансмиссионные части тоесть мост и коробку будет правильной и cохранит их  работоспособный ресурс. Ну и самое главное это получать удовольствие от езды и ловить самые яркие моменты в пути.

Вопрос по запчастям и инструменту был решен не сразу. Почти каждый день мысли менялись и в сознании возникали разные образы тех составляющих этих двух наборов которые должны стать моими друзьями на четыре месяца. И вот здесь вам представляю те инструменты и запчасти, которые находятся со мной каждый день в пути и готовы помочь в любой трудный момент.

 Тут весь набор инструментов, которым я могу разобрать и собрать мой мотоцикл.

Привет из Казакстан Республикасы!!!

Друзья, привет! Пишем на русском, потому что в Казахстане, а раскладки украинской в интернет-клубах никогда не видели! :)

Да-да, мы в Казахстане!!!

У нас все отлично, у Днепра начались меееелкие-мелкие, но как бы поломочки. Но не беспокойтесь, Петр все чинит прямо на ходу! :) (ну ладно, не на ходу, но практически моментально). Там такое... гайка открутилась, спица лопнула. Расскажем вам обо всем как только будет доступ к компьютеру и интернету надолго.

Границу с Казахстаном прошли очень легко, страховку купили, все отлично. Люди тут интересные, любопытные, всегда интересуются откуда, а когда слышат "Украина" - широко улыбаются :). Правда, знают об ситуации в Украине с российских каналов, по-этому информация искаженная... понимаете, в какую сторону. Переубеждать сложно, да и не хочется в споры лезть. Мы обычно дипломатично переводим разговор с политики на социокультурные ценности, обычаи - и тут уже все становятся братьями и сестрами :).

Сейчас мы в Актобе (Актюбинск по-русски), далее двигаемся на Костанай, а затем - Астану. Пока смотреть было нечего. Степь да степь кругом... хотя... все-таки одну удивительную вещь мы в степи таки заметили. Так что ждите наших следующих постов обязательно! В столице, Астане мы точно остановимся на несколько дней. Но с радостью встретимся с друзьями в Костанае, так что если что - пишите!

ЗМІ про нас

А ви бачили, бачили?! Ну ви, мабуть, давно бачили, а ми тільки сьогодні натрапила на відео із нашого відїзду!


До речі, може, хто не помітив, у нас на блозі є розділ "ЗМІ про нас". Ми там збираємо усі згадки про нас у засобах масової інформації. Будемо раді, якщо в коментарях нам із цим допоможете! Бо відео із київської прес-конференції ми так і не бачили.

10 червня. Дорогою на Саратов

(ЮЛЯ - нотатки із паперового щоденника)

10:30

Попрощалися із Мариноюю у Воронєжі і поїхалі далі в сторону Саратова. Із траси звернули в село 2-й лиман, щоб купити хліба. Вирішили ще попросити картоплі. А пані Наталя виявилась ще й місцевим пекарем. Дала овочі і пахучий хліб із родзинками. Дізнались майже усе один про одного:). Дочку її звати Юлею, сама, здається, із Тамертау, а в Івано-Франківську у неї колись була тітка.

12:40

 Містечко Анна. Дуже красивий храм, зупиняємось, щоб сфотографуватися.

Місцеві чоловіки дивляться, як я налаштовую автоспуск в фотоапараті і бігаю в кадр, і регочуть з нас. А потім підійшли поговорити.

Дорога на Воронєж

(ЮЛЯ - нотатки із паперового щоденника)

9 червня

Ночували ми у лісопосадці за селом через 40 км після Бєлгорода. Були дуже змучені, тому дозволили собі поспати. Виїхали пізно, десь о 13:30 за місцевим часом. Ги, «за місцевим часом». Починаються зміни часових поясів і поки що нам це не на руку. А я, здається, загубила свій годинник. Сумно, я його ношу уже 10-ий рік. Із втрат, до речі, ще поломка об’єктива нашого малого фотоапарата. Тепер на нього можна знімати тільки ось такі красиві кадри:

 Хто не впізнав, це - Петро!

Тому тепер відео знімаємо тільки на гоу-прошку. Треба намутити десь мікрофон, бо штатний мікрофон дає багато шуму, а витягувати щоразу мікрофон із шолома - не надто хороша ідея. Дуже хочеться потрапити в місто і залишитись у когось наніч у Воронежі і вирішити усі справи, адже ми досі не налаштували собі мобільний зв'язок. Лайф запропонував роумінг – 18 грн/хв – нічого собі.

А ще я постійно сплю у колясці :). Чи виспалась, чи ні, сиджу, починаю про щось думати і плавно відрубуюсь. Прокидаюсь, коли Петро гальмує, повертає, ну або будить мене :). Не те, щоб зараз я щось пропускала цікавого в дорозі… але все одно, звичка погана. Хоча, думаю, в Монголії я дуже скучатиму за можливістю поспати в дорозі :).

Про перетин кордону й типаж дівчат у глубинках

(ЮЛЯ - нотатки із паперового щоденника)

8 червня 2013 року.

Ми на митниці. Уже півтори години. Знудилась настільки, що пишу щоденник! Навіть тут нас впізнають. Це, звісно, абсолютно не допомагає у проходженні митниці, але приємно:). Підслуховую чужі проблеми. Власник фури відправив водія з машиною і товаром без усіх потрібних документів. Дядечко з печаткою грозиться адміністративним протоколом і конфіскацією товару. Вєсєлуха! А що, класно на митниці працювати, кожен день нові люди, деколи якісь цікаві туристи, як ми.

Дивно, що тут нема «золушек з начосом». Так я називаю дамочок, які працюють в придорожніх кафе на великих трасах. В кожному (!) кафе є «золушка з начосом». Це така собі дуже причепурена місцева красуня ЗАВЖДИ із яскравим «вечірнім» (ну якщо це в селі можна так назвати) макіяжем, обов’язково з бльосточками, обов’язково з перламутром. У них може бути такий ще совєцький фартушок і очіпок на голові, яких вже років 30 ніде не побачиш. Я сама тільки в фільмах таке бачила. Але це опціонально. А обов’язково – начос! Зачіска, яка викладувалась явно годинами, волосинка до волосинки і тонни лаку! Звісно з бльостками. Усім своїм виглядом і поведінкою дама із начосом каже: «я золушка і я хочу, щоб мене звідси забрав принц». Вона така хохотушка, щебече із покупцями, все про всіх знає. Але така тільки із місцевими. При спілкуванні з проїжджими і явно цікавими людьми золушка з начосом раптом включає «пелену таємничості». Вона наче і щебече з тобою, але вже з таким блиском в очах і такою ноткою в інтонаціях, що попри її слова розумієш: «бачиш, яка я класна?! Забери мене з собою, ще й не таке побачиш. Ти ж розумієш що ця глуш не для мене, я створена для високого почуття».

Шкода, ще жодного разу не довелося таких красунь зазняти. Але я впевнена, що в Росії вони такі самі , тож нагода ще буде. А чому я впевнена? А тому, що полушки з начосом красуються тут навіть на банках Жигулівського пива! 

До речі, наше перше російське святкове пиво:)

Звісно вона тут трохи гламурніша, ніж насправді. Ну звісно, на етикетці ж, пива ж, Жигулівського ж!

Але я говорила про митницю. Так от, дивно, що на митниці немає золушек з начосом. І дивно що пройшло у нас все легко. Не питали нас ані про сало ані про алкоголь Не глянули навіть на гітару, хоча під неї запросто можна було б якийсь кулемет замаскувати. Тільки от всі мотоциклісти розказують, що на двох колесах – без черги.  Як це могло б виглядати, я щось не можу собі уявити. Трохи довго все відбувалось, але просто і невимушено. Спочатку дійсно був навіть трохи мандраж, чи таки нічого не забули, було усвідомлення  того, що ось, ми покидаємо територію України. А потім ті всі формальності, бланки…. І воно і забулося все. Якби не штами в паспорті (перший!), то й не подумала б, що я в іншій країні. 

Так я пила чай зранку на балконі у Харкові.

А так п'ю каву на заправці у Бєлгородській області.

 Перше фото на території Росії.

А тут була наша перша ночівля в Росії. Хіба щось змінилося? :)

Ландшафти поки особливо не змінилися. І люди ніби такі самі. Тільки от російською красивіше говорять.

До речі, ми з Петром подумали, що ми повинні презентувати українців як інтелігентних і розумних людей. Тому із місцевим населенням будемо говорити російською (чистою, наскільки нам це вдаватиметься), а між собою (і так, щоб усі співрозмовники чули) – українською. Так ми і широту кругозору продемонструємо і дамо росіянам можливість оцінити чисту українську мову. Не той суржик чи діалект, яким розмовляють заробітчани, і не той говір, яким послуговуються українці, що переїхали сюди і самі вже мови давним-давно не чули. А літературною українською мовою. 

Цікаво, як реагуватимуть!?

Ми в Росії!

(Юля)
Щойно заїхали у Вороніж. Наразі з інтернетом неважно. Але як тільки - так зразу, ви ж нас знаєте!

(Дніпро)
Вчора, виїхали із Харкова (Україна), відносно спокійно перетнули кордон і заночували в 40 км за Бєлгородом.

Сьогодні дісталися до Воронежа. Збирається на дощ. Юлька і Петро ставлять палатку, а я малюю карту.


Переглянути Мотоподорож. Карта експедиції new на карті більшого розміру Ваш Дніпро із запаскою. Коляска готує їсти :-)

Грандіозний сюрприз!

Друзі, для нас сьогодні ранок почався просто із мега-позитивного і важливого сюрпризу. Ашот Арушанов, відомий байкер і організатор мотофесту "Тарасова гора" передав нам в Харків камеру GoPro! Тепер у нас буде чим зняти відео в дорозі і ви побачите усі зміни ландшафтів, пейзажів, гори, доли, ріки, озера такими, як бачить їх наш Дніпро. Ми просто щасливі, що зможемо відзняти ще більше якісного відеоматеріалу і безмежно вдячні Ашоту за камеру. Ашот, ще раз дуже дякуємо за усю твою допомогу.

Ось, який Петро щасливий, що у нас є камера! Поки Юля спала, Петро о 5 ранку з'їздив на автостанцію і забрав передачу від водія автобуса Київ-Харків.

День 4 і 5. Пригоди

Прокинувшись 6-го зранку ми, трохи хвилюючись, вирушили до центру Києва на Контрактову площу до пам'ятника Григорію Сковороді, де об 11:00 на нас вже чекали багато друзів та знайомих Ми говорили про подорож що чекає на нас, розповідали про те що здійснили для втілення нашого проекту. Невдовзі до нас приєднався Ашот Арушан - організатор байк-фесту "Тарасова Гора". Він приєднався до привітань, вручив багато подарунків і передав допомогу від себе і мотобратства, за що дуже вдячні Ашоту!

Взагалі проводжали із Києва нас дуже багато мотоциклістів, кого і ми не очікували зустріти! Приїхали до нас Олександр Колбут, Олександр Кривенко і Дмитро Фещенко із Білої Церкви, що слідкують за нами на фейсбуці, був Володимир Щербенко, у кого ми гостювали напередодні у Житомирі в байк-пабі God's Garage, був і Ніколай із Мотокабри і ще багато друзів!

Журналісти нас оточили і все розпитували, розпитували, а ми вже думками були десь на кордоні із Росією. Юрій Мостовщиков та Валерій Кришень давали заключні поради на правах досвідчених мотомандрівників і ми зі всіма потрохи розпрощалися. До зустрічі, Києве!

Діма провів нас за межі Києва у напрямку траси на Харків - і ми залишились самі із собою.

(фото із прес-конференції будемо просити у друзів, то ж вони зявлятимуться в цьому пості поступово і трохи згодом)

Проїхали ми не надто багато адже виїхали з Києва десь по 2 годині дня. Зупинилися на ночівлю просто у кукурудзяному полі, одразу біля траси.

Здавалося, потривожити тут нас зможе тільки шум проїжджаючих по дорозі машин. Та коли сон тихенько почав огортати наші тіла, щось сильно

Забираємо мотоекіпіровку

Наші партнери - американська компанія AGVSPORT надали нам повну мотоекіпіровку. Одяг надзвичайно якісний, як він поводитиме себе в подорожі - ми ще  протестуємо і обов'язково розкажемо. А поки дуже дякуємо Ніколаю із магазину Motocabra, без якого ми нізащо не отримали б увесь одяг вчасно!

Перші три дні зі старту

Привіт, дорогі друзі. Отже, таки почалося! Таки це правда, ми виїхали і позаду - уже перші сотні пройдених кілометрів, можна навіть сказати, подолано 3% нашого шляху (ги, 3%, сміхота!)

Що ж сталося в перші дні? Звичайно, перш за все - сам старт. Це щось таке, що у нас в житті ще не траплялося. Та свої враження розкажемо якось іншим разом. Впевнені, вам зараз нетерпиться почути, як у нас справи.

А справи чудово! Першого дня ми їхали під невеличким дощем, але цілком безпечно й комфортно. Але перед Тернополем перед нами нависла реально чорна хмара. І, як писав Дніпро, помітили світлу лінію, яка потім виявилась стіною зливи. Та нічого, накрились цератою, перечекали - і поїхали далі.

Старт експедиції і перший день в дорозі

(Мотоцикл "Дніпро-11")


Ну ось ми і виїхали сьогодні. Довго крутилися довкола Івано-Франківської ратуші — позували, давали інтерв’ю, цілувалися-обнімалися. Навіть до мене приїхали залізні коні, правда без колясок, привезли Петрових і Юліних друзів (вони нас ще трохи провели за місто після старту).

Юля трохи засмутилася, що дощ падав і було сіро на небі - а мені то що - навіть добре, прохолодно.
Знайомий дядько Бабуїн заспівав коломийку, то Юля аж сльозу пустила, а Петро відвернувся і я не бачив чи він шморгав носом :-) Загалом наші мотоциклісти дуже тішилися, що багато людей прийшло проводжати. Просили переказати всім величезне спасибі!

Посеред дороги потрапили в сильну зливу. Петро думав, що під чорною хмарою попереду світло - та й дав газу. А насправді то виявилася стіна дощу. Такий рясний, що аж світився. Я б і далі їхав, але пасажири мої злякалися, що промокнуть. То ж сталі на узбіччі, накрилися клейонкою і чекали, поки дощ пройде.


Нині проїхали не дуже багато — десь 170 кілометрів. Завтра доведеться постаратися, аби вчасно на концерт у Житомир приїхати.
Переглянути Мотоподорож. карта експедиції на карті більшого розміру

Мої вже повкладалися, та й я піду спати.


Ваш Дніпро. З коляскою

фото: Андрій Гольча та DaPix

Прес-конференція у Києві 6 червня об 11:00

Друзі-кияни, мотоциклісти, журналісти та усі-усі причетні. Щиро запрошуємо вас і будемо надзвичайно раді бачити 6 червня об 11:00 біля пам'ятника Григорію Сковороді, що на Контрактовій площі у місті Києві.

Ми розкажемо, як готувалися до експедиції, наскільки впевнені у своїх намірах, а також поділимося враженнями від перших кілометрів нашої непростої мандрівки. Відповімо на усі ваші запитання! Приходьте, будемо вам дуже раді!

Житомир. 4 червня. Панк-рок концерт на нашу підтримку

Завтра стартує мотоекспедиція - і починаються наші пригоди, знайомства, зустрічі, небачені цікавинки і багато-багато фантастичних подій. І ось на горизонті - одна з перших! У вівторок, 4 червня 2013 року, в нашу підтримку неймовірно світлі хлопці із Житомира організовують панк-рок концерт! 

Запрошуємо усіх о 18:00 4 червня у житомирський РокБайкПаб "Gods Garage". Ми впевнені, що це буде круто! Ми там будемо, чекатимемо вас!

СТАРТ!

Дорогі наші! Вибачайте, цих два дні до нас було просто не достукатись, адже найбільший мандраж, найважливіші збори...

Зате ми вже цілком готові і завтра, в понеділок 3 червня 2013 року від міської Ратуші Івано-Франківська о 10:00 стартує наша мотоекспедиція "Дніпром до Байкалу". 

Ми будемо надзвичайно раді бачити вас усіх!
Де? - Центральний вхід до міської Ратуші Івано-Франківська
Коли? - 3 червня 2013 року, о 10:00
Що? - Старт мотоекспедиції "Дніпром до Байкалу".

До зустрічі!!!