вівторок, 6 серпня 2013 р.

Наша Монголія. Частина 3. Майже асфальт

(ЮЛЯ)

26 липня ми окрилені успіхом у ремонті, прекрасною погодою і наближенням славнозвісного асфальту, їхали і їхали вперед. Та з дороги помітили ще здалеку якийсь монумент і не могли його прогавити. Виявилось, що цей комплекс присвячений їздовим, спортивним коням. 

Наша Монголія. Частина 2. Гостросюжетна, непередбачувана і музична

(ПЕТРО)

Дорогою на Алтай спека нас мордувала. Ми час від часу зупинялися, щоб перепочити і ковтнути свіжого повітря. Іноді біля нас зупинялися іноземці, з якими ми просто спілкувалися та обмінювалися приємними емоціями від подорожі.


Майже повсюду нам траплялися ось такі будови, де, за нашою думкою, пастухи тримають свою худобу. Видовище поєднання ландшафту з цими розвалинами просто неймовірне.


Наша Монголія. Частина 1. Від кордону до Ховду

(ЮЛЯ)

18 липня пополудні в наших закордонних паспортах зявилась відмітка, про яку ми мріяли останніх півтора роки: Монголія! Так-так, ми перетнули цей кордон. Сказати чесно - це було непросто. Ще на російській стороні ми помітили, що це буде нелегко. По-перше, насторожило те, що на пропускному пункті ми побачили двох монголок, з якими спілкувалися ще години 3 назад перед кордоном. Ми вже думали, вони вже давно вдома, а вони ще сидять тут. Ну а потім ми побачили в чому причина: тут був цілковитий бардак! Іди в ті двері - ні, спочатку в ті - та ні, іди сюда. Постій тут в черзі, що немає форми. Повз тебе постійно протискатимуться люди, щоб піти першим. Потім вийди з приміщення, обійди навколо і зайди ще раз... Це було схоже на цирк і, здається, російські митники отримували від цього задоволення. На тому пропускному пункті заїжджало дуже багато могольських машин, що везли із Росії цілі вантажівки накупленого там краму. І знаєте, що? Їх примушували розвантажувати усі сумки і розкладати вмістиме. Це просто катастрофа! Я думала, це буде тривати вічність. Але вони таки зжалились над нами - туристів пропустили поза чергою і майже без огляду. Хух, півсправи зроблено.