понеділок, 9 вересня 2013 р.

Будьте разом з нами, будьте як ми, будьте кращими за нас!

У нас є для вас сюрприз! Медіа-студія Denfilm в лиці Дапікса, засновника сайту stanislaw.in.ua, створила для нас відео - такі собі проміжні підсумки нашої дороги від Івано-Франківська до Байкалу! Відео класне, ми самі були приємно вражені, деякі моменти навіть не пам'ятали! Так що приємного перегляду:)

неділя, 8 вересня 2013 р.

Зустрічайте! Ми повертаємось!

Привіт, друзі! Ми приїхали, ми в Україні!


Залишилось якихось 700 кілометрів, але додому ми потрапимо ще нешвидко... Ми зупинятимемось в декількох містах і будемо раді зустрічі із усіма вами!

Отож,

Понеділок, 9 вересня: 11:00, м. Київ, Контрактова площа, біля пам'ятника Г.Сковороді. Там буде прес-конференція, будемо розповідати про те, що нам вдалося, а що ні, що бачили, що прогавили і відповімо на усі-усі запитання.

Понеділок, 9 вересня: 18:00, м. Житомир, РокБайкПаб "Gods Garage". Ми там будемо цілий вечір, приходьте!

Середа, 11 вересня: м. Львів. Не знаємо, коли саме приїдемо, і куди. Якщо хочете зустрітись, телефонуйте - ближче до середи ми будемо знати.

Четвер, 12 вересня: 12:00, м. Івано-Франківськ, площа Ринок. ТАК! У четвер 12-го ми приїдемо додому! Запрошуємо усіх-усіх! Це буде офіційний ФІНІШ мотоекспедиції Дніпром до Байкалу. Друзі, без вас цієї подорожі не було б, тому ми будемо дуже раді усіх вас бачити!

середа, 4 вересня 2013 р.

А ми ідемо, гуляємо Москвою...

(ЮЛЯ)

Ми приїхали до Москви! Зупинилися у моїх родичів і наступного дня вони із задоволенням провели нам екскурсію. Що може бути краще, ніж побачити місто очима його мешканцями? Та нам це все одно, звичайно ж, не вдалося. Москву ми побачили по-своєму. Подивіться на неї нашими очима і ви. До вашої уваги - Новий Арбат.



Дорога на Москву. Владимир

(ПЕТРО)

Отако, не встигли виїхати ми з Іжевська, як натрапили на двох таких самих слабих, як і ми, лиш на Уралі. Чуваки з Єкатеринбургу їдуть до Санкт-Петербургу. Троха перегрілися, та й стали охолонути. Шо не кажи, але приємно, коли є такі люди. Тепер маємо друзів в Петербурзі. Ми поговорили таке-сяке, і поїхали, а за годину другу знову стрілися але то вже інша сторі.




Мото-Іжевськ

(ПЕТРО)

Ех, Іжевськ! Після недовгого перекусу потрапляємо до краєзнавчого музею, а заодно і на виставку мотоциклів виробництва Іж.



неділя, 1 вересня 2013 р.

22-27 серпня. Татарськ - Іжевськ

(ЮЛЯ)

22 серпня ми нарешті виїхали із Татарська. Чесно кажучи, відчували, ніби ледве-ледве вибрались із глуші і врешті направляємося в бік Європи. Ось нам зустрілись і такі цивілізовані культурні туристи із Уфи. Запрошували до себе в гості.


середа, 21 серпня 2013 р.

19-21 серпня. Тотальний ремонт. Новосибірськ - Татарськ

(ПЕТРО)

19 серпня. Прокидаємося зраненька. Заводимо мотоцикля, гріємо мотор і прощаємося із Зоргом. Ех, не встигли сказати па-па, як вже хочеться повернутися сюди знову.


А далі - оце так пригода, так пригода! Не встигли ми проїхати 250 кілометрів, як наш мотоцикл щось почав втрачати свої коні. З усіх 36 коней в ньому залишилося шість))). Думали, що пальне неякісне. Розбавили 92-м - нічого не змінилося. Думав, може, мастила замало. Долив вище рівня - і нічого. Мотор страшенно гріється, і хоч падай на коліна і моли Бога. Рішення було прийняте: зняти клапанні голови, перевірити стан поршневої і отут - найцікавіше. Коли зняв праву кришку голови, то побачив велику кількість ошурків алюмінію. І зрозумів - пипка!!! Клапан випускний розбив направляючу, а та у свою чергу розбила посадку в голові - і все, приїхали!


понеділок, 19 серпня 2013 р.

Дні 74-77. Від Красноярська до Новосибірська

(ЮЛЯ)

Як ви пам'ятаєте із минулого мого опусу, 14 серпня ми приїхали в Красноярськ. Там нас прийняв дуже хороший чоловік, справжній господар Мітяй. У нього на дачі було так чудово, так затишно, що ми зробили собі вихідний - не робили НІЧОГО, просто відпочивали. Тож, вибачайте, але і жодної фотографії ми не зробили:). А наступного дня зраненька виїхали на маршрут і доїхали до Ачинська, де познайомились із байкерським клубом - Adventurers, себто Авантюристи. У хлопців - все серйозно! Є і мото-магазин, і єдиний в місті сервіс із ремонту мототехніки, і байк-пост (тобто можете залишити тут свій мотоцикл і втомлене тіло на дивані біля барної стійки наніч). Далі - фото, екстер'єр, інтер'єр, усе дивіться самі.

четвер, 15 серпня 2013 р.

Байкал! Байкал! Байкал!

10 серпня із відмінним настроєм ми поїхали на Байкал. Навколо так зелено, травичка, славні російські берізки, квіточки... Охо-х, як же цього бракувало в Монголії!


140 кілометрів до Байкалу пролетіли для нас просто непомітно. Просто в якийсь момент дивишся в сторону узбіччя, а там... Байкал! Перше враження - ого, який же він великий! Це просто заворожує. Ось тут дорога, через десяток метрів - залізнична колія, трошечки берегу - і просто море! Дійсно, дуже красиво.

Ось ми і доставили українського Дніпра до російського Байкалу! Зустріч відбулася! Звісно, і ручки помили, і води набрали.


Улан-Уде. Місія "кована штаба" виконана!

З 5 по 9 серпня ми жили у місті Улан-Уде, столиці Бурятії, міста, в якому ми повинні виконати таку важливу місію. Пригадуєте, саме в Улан-Уде ми через 11 000 км везли ковану штабу від Василя Гудими. Тому як тільки отаборилися у нашого друга Паши (щастить же нам на Павлів!), одразу поїхали в кузню до ковалів, друзів Василя Гудими - Юлі та Булата. Кузня, як кузня. Нам ця "кухня" уже вся добре знайома.


Ми дізналися, що в Бурятії коваль - людина великої поваги. Він вважається крутішим за шамана, адже володіє такою сильною стихією - вогнем!

Улан-Батор. Відїжджаємо... і цей процес затягується

(ЮЛЯ)

Після усіх гостин, святкувань, урочистих зустрічей і такого своєрідного монгольського відпочинку, ми покинули наших гостинних і сонних господарів додому і подалися вдвох по звичайних утристичних справах - оглянути місто, пофотографувати відомі місця, купити сувеніри... словом, зробити те, що ми ще ніде не робили:). Ну і першим ділом хотіли зробити чекпойнт - фото із прапором біля монгольської "верховної ради", до того ж позаду Чінгісхан сидить!


пʼятниця, 9 серпня 2013 р.

Улан-Батор. Особливості національної кухні

(ПЕТРО)

Це не контрабанда, це не ринок шкіри, це не жертва автодорожньої пригоди. Це наша вечеря - тарбаган, і ми його з'їмо.


Справа в тому, що ми потрапили до туристичної юрти, де можна пожити скільки заманеться і готувати те, що заманеться. Розпочинаємо готування супу з баранини. Хлопці з клубу Red falcons мають неабиякий дар кулінарів.

четвер, 8 серпня 2013 р.

вівторок, 6 серпня 2013 р.

Наша Монголія. Частина 3. Майже асфальт

(ЮЛЯ)

26 липня ми окрилені успіхом у ремонті, прекрасною погодою і наближенням славнозвісного асфальту, їхали і їхали вперед. Та з дороги помітили ще здалеку якийсь монумент і не могли його прогавити. Виявилось, що цей комплекс присвячений їздовим, спортивним коням. 

Наша Монголія. Частина 2. Гостросюжетна, непередбачувана і музична

(ПЕТРО)

Дорогою на Алтай спека нас мордувала. Ми час від часу зупинялися, щоб перепочити і ковтнути свіжого повітря. Іноді біля нас зупинялися іноземці, з якими ми просто спілкувалися та обмінювалися приємними емоціями від подорожі.


Майже повсюду нам траплялися ось такі будови, де, за нашою думкою, пастухи тримають свою худобу. Видовище поєднання ландшафту з цими розвалинами просто неймовірне.


Наша Монголія. Частина 1. Від кордону до Ховду

(ЮЛЯ)

18 липня пополудні в наших закордонних паспортах зявилась відмітка, про яку ми мріяли останніх півтора роки: Монголія! Так-так, ми перетнули цей кордон. Сказати чесно - це було непросто. Ще на російській стороні ми помітили, що це буде нелегко. По-перше, насторожило те, що на пропускному пункті ми побачили двох монголок, з якими спілкувалися ще години 3 назад перед кордоном. Ми вже думали, вони вже давно вдома, а вони ще сидять тут. Ну а потім ми побачили в чому причина: тут був цілковитий бардак! Іди в ті двері - ні, спочатку в ті - та ні, іди сюда. Постій тут в черзі, що немає форми. Повз тебе постійно протискатимуться люди, щоб піти першим. Потім вийди з приміщення, обійди навколо і зайди ще раз... Це було схоже на цирк і, здається, російські митники отримували від цього задоволення. На тому пропускному пункті заїжджало дуже багато могольських машин, що везли із Росії цілі вантажівки накупленого там краму. І знаєте, що? Їх примушували розвантажувати усі сумки і розкладати вмістиме. Це просто катастрофа! Я думала, це буде тривати вічність. Але вони таки зжалились над нами - туристів пропустили поза чергою і майже без огляду. Хух, півсправи зроблено.


субота, 3 серпня 2013 р.

Подолано півдороги — 10 000 кілометрів!

(Дніпро)

А чи знаєте ви, що 29 липня пополудні, за 180 км від столиці Монголії Улан-Батор, мої колеса подолали 10000 (десять тисяч) кілометрів?


Переглянути Мотоподорож. Карта експедиції new на карті більшого розміру

Пійду нап'юся мастила ZIC ;-)

пʼятниця, 2 серпня 2013 р.

Надолужуємо. 15-18 липня - Алтайський край

(ЮЛЯ)

Привіт, дорогі наші! Сьогодні - 31 липня, ми нарешті в цивілізації - столиці Монголії Улан-Баторі. Довгостраждально ми дісталися міста, інтернету і інших так необхідних нам технологій, щоб мати змогу поспілкуватися із вами. Тож не гаятимо часу - надолужимо те, що упустили. Тут буде більше фото, ніж тексту, адже у нас трохи мало часу для інтернету. Востаннє ми писали вам із Барнаулу. Отож, 15 липня ми встали зраненька і поїхали із Ромкою Волковим в його гараж забрати мотоцикл. Останні фото-підписи напам'ять - і рушаємо далі за межі міста, де нас повинен чекати Павел Сухий - навколосвітній мотомандрівник на Яві-старушці, пам'ятаєте ж?


І дійсно, він нас чекав! Отже, далі мотоекспедиція "Дніпром до Байкалу" буде в два екіпажі! Петро і Павло! ...і Юля:)



понеділок, 22 липня 2013 р.

День 33. Чаринська гадюка. Повна відео-версія зі Штатів

(Дніпро)

Нарешті мої перестаали тремтіти від згадки слова "змія", та й поштові горобці нарешті принесли репортаж із подробицями пригоди.

До вашої уваги сюжет Бората Непийпива з Ново-Йоркського обласного телебачення "Гудзонщина ТБ".



Ну, а що сталося з тими зміїними штаньми — у наступному ролику:


Всіх цьомаю, ваш Дніпро
Дорветься Юлька до інтернету — цікаво б на її очі подивитися. Сюрприиииз :-)

неділя, 21 липня 2013 р.

Відео про змію в Чаринському каньйоні. Трейлер трилера. День 32

(Дніпро)
Нарешті морзянкою та поштовими горобцями доставили у штаб-квартиру коротке відео про напад чаринської гадюки на наших мотоциклістів. Місце події — Чаринський каньйон, Казахстан.

Заберіть мам і дітей від екранів :-)


Детальніше буде сьогодні-завтра з коментарями американських журналістів.

четвер, 18 липня 2013 р.

день 44-46. Чуйський тракт і Монголія!

(Дніпро і його коляска)

Ура! Ми вже нині в Монголії!
Правда, асфальт теж змінився, і не на краще. Що ж, доведеться терпіти.

Перший день як заїхали в алтайське міжгір’я, ну, як в нас за Надвірною, тільки гори вище — така краса, що ледве 90 км проїхали. Дуже гарно тут. І дорога нівроку, навіть не скажеш, що ти в горах. А от поселень мало — тут навіть райцентри у селах. 5 тисяч люду — то вже райцентр.

За бензин ще не скажу — ніби не пчихав, але то вже най Петро пише.

А перед Кош-Агачем (то вже було 18 липня) мало в аварію не потрапили. На трасі бик до корови прилаштувався і не пропускав. Боявся за любаску, певно.

От  таке "В мире животных" :-)

Зараз ми вже в Монголії. Десь тут:

Переглянути Мотоподорож. Карта експедиції new на карті більшого розміру

Точніше не скажемо — темно вже і вказівників нема.


неділя, 14 липня 2013 р.

Видео-поздравление Петру от друзей

(Днепр)
Пока мои спят, я получил видео, записаное друзьями Петра, в день его рожденья.
Гарлем-шейк. Странные — трясутся так, будто рессор не имеют.
Одно слово — «фестивальщики».

Ойой, караул!

(ЮЛЯ)

Людоньки, у мене біда! Не знаю, що тепер робити! Петро поміняв мотоцикл на Москвич!

video

Я спочатку думала вони так собі, катаються. Так ні! О-йо-йой... У мене аж руки тряслился, коли знімала!

video



День 41. Барнаул!

(ЮЛЯ)

Отже, ми в Барнаулі! Зустрів нас тут наш давній інтернет-знайомий Ромка Волков, неймовірно життєрадісний, розумний і хороший хлопчина. Звечора гарно поспілкувавшись, а потім добре виспавшись, ми поїхали на москвичі Ромкиного діда поєднувати корисне із приємним - місто подивитися, а заодно і справи свої вирішити.



Дні 39-40 - із Семипалатинська в Барнаул

(ПЕТРО)

ОГОГОВВ! Ми таки в Семеї! На СТО у найкрутіших мотоциклістів-оппозитчиків! Трохи спілкуємося і говоримо про те, що бачили, і що думаємо про те, що бачимо. Отакий зворот:). Короче тута зара є фото - прелюдія вечері:). Костя прото зачарував розповіддями про життєві історії, які йому траплялися. Костя - це той чоловік, що в камуфляжі.


А наступного дня, звичайно, був ремонт. В степах Казахстану від вібрації все таки з'являються тріщини, які варто заварювати. Тут на баці ми  знайшли аж дві тріщини і варто було шукати, бо супутнім приколом було промивання баку від тонни піску і якогось незрозумілого намулу. Останніми днями ми полюбляли заправлятися на сумнівних заправках. Краще мати додаткову запасну каністру і дотерпіти до нормальної заправки аніж заливати... тут три крапки:).


пʼятниця, 12 липня 2013 р.

Петрику! З днем народження!

Привiт! А ви знаєте яке сьогоднi свято? Сьогоднi у Петра день народження!!!
Коханий, усього тобi най-най-най-...!

Привiтала його Юля, привiтали добрi люди, у яких ми гостюємо,
привiтав навiть Google!




середа, 10 липня 2013 р.

Дні 32-37. Південь і схід Казахстану

(ЮЛЯ)

4 липня, 32 день подорожі – ми покидаємо Алма-Ати. Сумно прощатися із друзями, все-таки спілкування вживу ніякими скайпами не заміниш, тож вмовляємо, дуже просимо, Аніса, Матвєй, Діма, Рома, і всі-всі-всі, приїжджайте до нас в гості!
Але що робити, їхати треба далі. Ми вже націлились якомога швидше виїхати із міста (нагадаю, дорожніх рух тут шалений, їздити по місту – не з дуже приємних задоволень), але ми націлились, а доля з нами розпоряджається по-іншому. Назустріч їде колясочник! Загружений по саме не хочу, як же тут не зупинитися поспілкуватися. 


А виявляється, що це ще й італієць! Він років 5 жив у Китаї і захотів нарештіі повернутися на Батьківщину. Купив китайський мотоцикл (аналог Уралу, але з вигляду – дуже сумнівної якості) – і через усі «стани» (Казахстан, Таджикистан, Узбекистан і т.д.) їде до себе додому.




четвер, 4 липня 2013 р.

Алма-Ата - країна мрій

(ЮЛЯ)

Привіт, дорогі друзі. Сьогодні у нас остання можливість закинути в інтернет наші звіти. На жаль, я не встигла підготувати пост про нашу дорогу із Астани в Алмати. Ми долали її довго, тому що на добрих 4 дні затримались у родичів. Та дорога була живописна, ми побачили багато цікавого, тож  пост обов'язково буде наступного разу, як ми доберемось до інтернету. А зараз прошу до уваги розповідь Петра про Алмати.

(ПЕТРО)


Ми в Алма-Аті, Ура! Спекотно, наче у пеклі. Проте із задоволенням фотографуємося біля в'їзду в місто. А для повного колориту витягаємо стяг Нур Отану (правляча партія в Казахзстані), його нам подарували в Новодолинці. Перед тим, як зафіксувати сей радісний момент прибуття в такий оригінальний спосіб, запитуємо, чи тутешні мешканці не мають якихось образ на дану партію і чи сприймають такі витівки. Дізнаємося, що дану партію тут поважають і президенське правління вважають на всі сто господарським по відношенню до країни.

середа, 3 липня 2013 р.

Цікавий випадок із картковим рахунком

(ПЕТРО) 

Ми, як і усі мандрівники, завели собі картковий рахунок для збереження заощаджень. Наш вибір припав на ProCredit Bank.

Перед тим, як виїжджати за кордон, ми повідомили оператора, де і скільки ми будемо перебувати. Ця процедура займає кілька секунд і забезпечує вам гарантію безперешкодного використання вашої картки у будь-яких країнах, де ви знаходитися без страху блокування рахунку. Ну є таке правило у них.

Так ось, завтра ми вирушаємо з Алма-Ати в бік Росії і вирішили підсумувати наш дебет-кредет на сьогоднішній день. Я пішов до найближчого банкомату і взяв виписку по залишку коштів на рахунку і о БОЖЕ! На картці замість тієї суми, яка жевріла в наших головах ми побачили цифру, що рівна всього лише тисячі гривень! Це був крах!
Ми терміново залізли в нет, з метою   довідатися про стан рахунку через власний електронний кабінет банку, але невірно набрали п'ять разів пароль, і нам банк автоматично заблокував кабінет! О БОЖЕ!

Вихід таки знайшовся. В даному банку існує функція зв'язку із клієнтами по скайпу із будь-якої точки планети. Кілька хвилин спілкування з оператором гарячої лінії і проблему блокування доступу в особистий кабінет вирішено. Ну і звичайно одразу виникло питання, який же все-таки стан нашого рахунку. І, о чудо, сума, яка на чеку в казахстанській одиниці була досить мізерною виявилася таки сумою в гривнях, просто банк Казахстану після цифри дописав скорочення-абревіатуру своєї валюти. Щастя! Настрій знову поряд з нами!

Висновок такий: банк, послугами якого ми користуємося, має дійсно швидкий та конструктивний підхід до вирішення проблем своїх клієнтів. Ще раз нагадаю про наявність зв'язку по скайпу з оператором гарячої лінії. Отака ось друзі історія). І це не на правах реклами!:)

День 19. Астана!

21 червня ми прибули у нову столицю Казахстана - місто Астана!


Чесно кажучи, я вже і не пригадаю той довгий ланцюжок, який з'єднав нас із цим чудовим мотомандрівником Генадієм. Але ми були дуже раді, коли він нас зустрів, адже це означало, що ми зможемо детально познайомитись із містом, до того ж Генадій виявився дуже приязним і цікавим чуваком!



вівторок, 2 липня 2013 р.

День 16. Костанай. Ми - у вирі загадок історії

(ЮЛЯ)

19 червня. Розпрощавшись із нашими новими друзями у місті Рудному ми направились на Костанай. Всього 50 кілометрів - весь шлях на сьогодні, тому що ми хочемо якомога більше погуляти по Костанаю, подивитися, як живуть казахи у містечках, приблизно розміром з Івано-Франківськ.
Нам дуже пощастило, що завдяки couchsurfing-у ми знайшли Сергія, який погодився приютити нас у себе. У нього великий приватний дім, ми залишили мотоцикл і Сергій, як справжній господар міста на своїй машині повіз нас показати місто. На чому одразу хочеться наголосити, в Костанаї, як і багатьох містах Казахстану, дуже мало дерев. Якщо вони і є, то усі штучно насаджені, молоді, невисокі. І невеличкі скверики, площі із лавочками зазвичай оточені одинокими деревцями і зазвичай мають великі клумби із квітами. Тому у такому пустинному місті здаються справжніми оазами. І тим більше починаєш цінувати кожну оцю рослинку, бо розумієш, що за нею - величезна праця людей: виростити у таких масштабах таку милуючу око красу в місцях, де нічого не хоче рости. Символічно перша наша зупинка - біля пам'ятника людям, що розробляли целіну. Монумент просто грандіозний за масштабами.
 

Ми ще не знаємо, чи справді у Челябінську такі суворі мужчини, але на власні очі бачили костанайський суворих жінок :).


День 15. Рудний, дім Сергія і справжня смакота

(ЮЛЯ)

Як ви пригадуєте, в цей день ми на всіх вітрилах поспішали в Костанай. Але ми ще не були певні, що маємо там нічліг, тому коли побачили на горизонті містечко Рудний, заїхали у його центр, щоб потрапити до інтернету. Я чудом знайшла якусь інтернет-столову (саме так:)) і шукала контакти нашого хостера із каучсьорфінгу, а тим часом навколо Петра, як завжди, збирались люди. Коли я повернулась, наші плани змінилися кардинально. Виявляється, поки Петро розмовляв із якимись місцевими парубками, поруч на дорогій іномарці зупинився чоловік і почав розпитувати, хто ми. Сказав: а у нас компанія мотоциклістів-ендуристів, залишайтеся у нас в гаражі, поспілкуємося. Навіщо ж відмовлятися, звісно, цікаво. Наш новий друг Сергій поїхав відвезти свою маленьку дочку додому, а через кілька хвилин повернувся і провів нас до гаражу, тобто СТО, де більшість його товаришів мотоциклістів-ендуристів власне і працюють. Ох, як же радушно нас прийняли! 
І перш за все дякуємо директору СТО - дяді Ігору - за те, що дозволив залишити під дахом наш мотоцикл і взагалі попри заклопотанність своїм кондиціонером провів із нами час. 


А ми ж з дороги і видихнути не встигли, як на столі вже було пиво, рибка і поруч готувався шашлик. Говорили про мотоцикли, дороги, подорожі, поломки, розваги... усе це в перемішку із ревом двигунів і запахом солідолу та бензину - словом, як зазвичай відбувається у наших франківських гаражах. Як же ми за цим усім скучили!

понеділок, 1 липня 2013 р.

День 14. Німці без кіна

Це було 17 червня і цей день став для нас особливим. Зроблю невеликий анонс - ввечері ми зупинилися на березі гарного ставочка, в якому, до речі, водяться навіть п'явки. Були ми, як наші діди-партизани, оточені німцями. А як це сталося? От тепер читайте уважно!

Ранок 14 дня подорожі у нас був веселий. Перед нами степ пересікала залізна дорога. Ми проскочили перед поїздом, але передчували, що цим не закінчиться... Виявляється, рельси далі завертали і йшли паралельно дорозі і ми з водієм поїзда затіяли справжні перегони. Махали руками, а він нам давав гудок. Ми його переганяли, а потім він нас. Десь 20 хвилин ми їхали отак разом, один одному робили дорогу трошки веселішою.



Далі дорога у нас пролягала серед глухого степу і невеличких сіл, тому нічого особливо цікавого ми і не очкували. Тільки от вперше побачили в полі великого сурка або бабака. Порівняно із ховрашками вони таки величезні і не помітити їх важко.


середа, 26 червня 2013 р.

Десь на трасі в Казахстані. Відео

(ДНІПРО)
Юлька з Петром від спеки і одноманітності пейзажу вирішили трохи подуріти. Ми з коляскою зняли про те відео.

вівторок, 25 червня 2013 р.

День 11. Кордон із Казахстаном. Уральськ, Актюбинськ, Комсомольськ.

(ЮЛЯ)
...так от :) Із Енгельса ми поїхали прямо на кордонон із Казахстаном. А Казахстан став відчуватись моментально. Не знаю, може, я і проспала оту "буферну зону", але для мене ландшафт змінився дуже різко. Враз - і зникли дерева, вмить - і простір навколо став абсолютно рівнинним. Ми зупинились біля магазину купити харчі, а на дверях напис: "Принимаем тенге". Ну от, майже приїхали. Магазин такий, ще радянського зразка, ніяких скляних вітрин, усе на звичайних полицях. Ми купили там дуже смачний щербет, який їли днів так п'ять. А назустріч нам їхала дуже весела компанія місцевого обласного депутата із друзями. Чоловіки і жінки 45-50, абсолютно безтурботні, всі трохи старомодно але бездоганно одягнуті. Обступили мотоцикл, реготали, фотографувалися, усе так виглядали, ніби з радянського фільму 70-их, я наче в часову петлю потрапила.

Ми поїхали далі і прямо перед кордоном асфальт зник і перетворився на звичайну грунтовку, а оскільки почався легеньки дощик - потім і на брудне місиво. На жаль, фотоапарат у нас сів і фотографій немає, але казахстанський пропускний пункт вразив. Одна будка, один шлагбаум. Дивились на наш мотоцикл і на всі наші питання казали: "Да там... любое пишите...". Словом, проблем ніяких, пройшли усі формальності майже миттєво. Але час уже був пізній, тож ми пошвидше знайшли місце для ночівлі.

А зранку побачили, що навколо нас просто кишить живністю. Цвіркунів - просто рій, і великі, товсті! А ще ми стали свідками кровожерного, страшного вбивства - ящірка вполювала і хвилини за дві розправились із величезним цвіркуном. Коник був розміром як пів'ящірки, але з такою кілерською майстерністю ящірки... у нього просто не було шансів. 

понеділок, 24 червня 2013 р.

Саратов. Енгельс. Дорога до кордону.

(ЮЛЯ)

Ми об'явилися! Я знаю, що ви запитаєте: "Ну ви де?!" А ми відповімо: "В Караганде!" :)
Ось, куди нас шлях широкий заніс. Ми вже проїхали майже пів-Казахстану, але писали вам ого-го, ще в Саратові. Вибачайте, дорогі, насправді, можливості не було. То ж зараз усе надолужимо, прямо зараз!

Ох, друзі, про що ж була остання мова. А-а-а, пам'ятаю. Я писала щоденника і помітила, що збоку вишні ростуть. Так от вони, милі! Фрукти-овочі-ягоди - це для мене завжди свято!



Так ось, Петро трохи поспав, посмакував вишеньками - і ми поїхали далі. Непомітно як - ми опинилися в Саратові. Місто перед нами, як на долоні, але ж не можемо отак, з пилу заїхати - Петро вирішив мотоцикл трохи підмарафетити: помив фару, поміняв кілька лопнувших шприх.


пʼятниця, 21 червня 2013 р.

Про дела днепровые

(Петро)

Привет, друзья! Сейчас мы находимся в столице Казахстана - городе Астана! Конечно, приключений случилось много, по-этому пост о путешествии еще пока готовится. Наперед можем только сказать, что все у нас хорошо, происшествия только приятные! Да и что мы все о себе, да о себе?! Давно пора рассказать о нашем Днепре. Так что далее читайте о состоянии нашего верного коня!


Итак несколько слов о том как все-таки чувствует себя Днепр 11 с коляской после старта на маршрут длинной  20000 км.
Выехали мы с ивано-Франковска (Украина) и сейчас находимся в городе Астана (Казахстан). Сегодня 21-е июня и мы уже 18 дней в пути. На сегодняшний день мы проехали 4200 км.
Во время старта и в первые несколько сот километров шла еще обкатка мотоцикла . После его капитального ремонта я решил, что нагрузки при движении на подъем или спуск надо сводить к минимуму. Что это значит? Это когда мотоциклу во время езды независимо от качества дорожного полотна даешь скорость не более 80-ти км в час. Во время такого щадящего режима и расход бензина не очень большой около 7-9 литров на сотню и нагрузка на трансмиссионные части тоесть мост и коробку будет правильной и cохранит их  работоспособный ресурс. Ну и самое главное это получать удовольствие от езды и ловить самые яркие моменты в пути.
Вопрос по запчастям и инструменту был решен не сразу. Почти каждый день мысли менялись и в сознании возникали разные образы тех составляющих этих двух наборов которые должны стать моими друзьями на четыре месяца. И вот здесь вам представляю те инструменты и запчасти, которые находятся со мной каждый день в пути и готовы помочь в любой трудный момент.

 Тут весь набор инструментов, которым я могу разобрать и собрать мой мотоцикл.

субота, 15 червня 2013 р.

Привет из Казакстан Республикасы!!!

Друзья, привет! Пишем на русском, потому что в Казахстане, а раскладки украинской в интернет-клубах никогда не видели! :)

Да-да, мы в Казахстане!!!


У нас все отлично, у Днепра начались меееелкие-мелкие, но как бы поломочки. Но не беспокойтесь, Петр все чинит прямо на ходу! :) (ну ладно, не на ходу, но практически моментально). Там такое... гайка открутилась, спица лопнула. Расскажем вам обо всем как только будет доступ к компьютеру и интернету надолго.

Границу с Казахстаном прошли очень легко, страховку купили, все отлично. Люди тут интересные, любопытные, всегда интересуются откуда, а когда слышат "Украина" - широко улыбаются :). Правда, знают об ситуации в Украине с российских каналов, по-этому информация искаженная... понимаете, в какую сторону. Переубеждать сложно, да и не хочется в споры лезть. Мы обычно дипломатично переводим разговор с политики на социокультурные ценности, обычаи - и тут уже все становятся братьями и сестрами :).

Сейчас мы в Актобе (Актюбинск по-русски), далее двигаемся на Костанай, а затем - Астану. Пока смотреть было нечего. Степь да степь кругом... хотя... все-таки одну удивительную вещь мы в степи таки заметили. Так что ждите наших следующих постов обязательно! В столице, Астане мы точно остановимся на несколько дней. Но с радостью встретимся с друзьями в Костанае, так что если что - пишите!

середа, 12 червня 2013 р.

ЗМІ про нас

А ви бачили, бачили?! Ну ви, мабуть, давно бачили, а ми тільки сьогодні натрапила на відео із нашого відїзду!


До речі, може, хто не помітив, у нас на блозі є розділ "ЗМІ про нас". Ми там збираємо усі згадки про нас у засобах масової інформації. Будемо раді, якщо в коментарях нам із цим допоможете! Бо відео із київської прес-конференції ми так і не бачили.

10 червня. Дорогою на Саратов

(ЮЛЯ - нотатки із паперового щоденника)

10:30
Попрощалися із Мариноюю у Воронєжі і поїхалі далі в сторону Саратова. Із траси звернули в село 2-й лиман, щоб купити хліба. Вирішили ще попросити картоплі. А пані Наталя виявилась ще й місцевим пекарем. Дала овочі і пахучий хліб із родзинками. Дізнались майже усе один про одного:). Дочку її звати Юлею, сама, здається, із Тамертау, а в Івано-Франківську у неї колись була тітка.

12:40
 Містечко Анна. Дуже красивий храм, зупиняємось, щоб сфотографуватися.



Місцеві чоловіки дивляться, як я налаштовую автоспуск в фотоапараті і бігаю в кадр, і регочуть з нас. А потім підійшли поговорити.

понеділок, 10 червня 2013 р.

Дорога на Воронєж

(ЮЛЯ - нотатки із паперового щоденника)

9 червня
Ночували ми у лісопосадці за селом через 40 км після Бєлгорода. Були дуже змучені, тому дозволили собі поспати. Виїхали пізно, десь о 13:30 за місцевим часом. Ги, «за місцевим часом». Починаються зміни часових поясів і поки що нам це не на руку. А я, здається, загубила свій годинник. Сумно, я його ношу уже 10-ий рік. Із втрат, до речі, ще поломка об’єктива нашого малого фотоапарата. Тепер на нього можна знімати тільки ось такі красиві кадри:


 Хто не впізнав, це - Петро!


Тому тепер відео знімаємо тільки на гоу-прошку. Треба намутити десь мікрофон, бо штатний мікрофон дає багато шуму, а витягувати щоразу мікрофон із шолома - не надто хороша ідея. Дуже хочеться потрапити в місто і залишитись у когось наніч у Воронежі і вирішити усі справи, адже ми досі не налаштували собі мобільний зв'язок. Лайф запропонував роумінг – 18 грн/хв – нічого собі.

А ще я постійно сплю у колясці :). Чи виспалась, чи ні, сиджу, починаю про щось думати і плавно відрубуюсь. Прокидаюсь, коли Петро гальмує, повертає, ну або будить мене :). Не те, щоб зараз я щось пропускала цікавого в дорозі… але все одно, звичка погана. Хоча, думаю, в Монголії я дуже скучатиму за можливістю поспати в дорозі :).

Про перетин кордону й типаж дівчат у глубинках

(ЮЛЯ - нотатки із паперового щоденника)

8 червня 2013 року.
Ми на митниці. Уже півтори години. Знудилась настільки, що пишу щоденник! Навіть тут нас впізнають. Це, звісно, абсолютно не допомагає у проходженні митниці, але приємно:). Підслуховую чужі проблеми. Власник фури відправив водія з машиною і товаром без усіх потрібних документів. Дядечко з печаткою грозиться адміністративним протоколом і конфіскацією товару. Вєсєлуха! А що, класно на митниці працювати, кожен день нові люди, деколи якісь цікаві туристи, як ми.

Дивно, що тут нема «золушек з начосом». Так я називаю дамочок, які працюють в придорожніх кафе на великих трасах. В кожному (!) кафе є «золушка з начосом». Це така собі дуже причепурена місцева красуня ЗАВЖДИ із яскравим «вечірнім» (ну якщо це в селі можна так назвати) макіяжем, обов’язково з бльосточками, обов’язково з перламутром. У них може бути такий ще совєцький фартушок і очіпок на голові, яких вже років 30 ніде не побачиш. Я сама тільки в фільмах таке бачила. Але це опціонально. А обов’язково – начос! Зачіска, яка викладувалась явно годинами, волосинка до волосинки і тонни лаку! Звісно з бльостками. Усім своїм виглядом і поведінкою дама із начосом каже: «я золушка і я хочу, щоб мене звідси забрав принц». Вона така хохотушка, щебече із покупцями, все про всіх знає. Але така тільки із місцевими. При спілкуванні з проїжджими і явно цікавими людьми золушка з начосом раптом включає «пелену таємничості». Вона наче і щебече з тобою, але вже з таким блиском в очах і такою ноткою в інтонаціях, що попри її слова розумієш: «бачиш, яка я класна?! Забери мене з собою, ще й не таке побачиш. Ти ж розумієш що ця глуш не для мене, я створена для високого почуття».

Шкода, ще жодного разу не довелося таких красунь зазняти. Але я впевнена, що в Росії вони такі самі , тож нагода ще буде. А чому я впевнена? А тому, що полушки з начосом красуються тут навіть на банках Жигулівського пива! 

До речі, наше перше російське святкове пиво:)

Звісно вона тут трохи гламурніша, ніж насправді. Ну звісно, на етикетці ж, пива ж, Жигулівського ж!

Але я говорила про митницю. Так от, дивно, що на митниці немає золушек з начосом. І дивно що пройшло у нас все легко. Не питали нас ані про сало ані про алкоголь Не глянули навіть на гітару, хоча під неї запросто можна було б якийсь кулемет замаскувати. Тільки от всі мотоциклісти розказують, що на двох колесах – без черги.  Як це могло б виглядати, я щось не можу собі уявити. Трохи довго все відбувалось, але просто і невимушено. Спочатку дійсно був навіть трохи мандраж, чи таки нічого не забули, було усвідомлення  того, що ось, ми покидаємо територію України. А потім ті всі формальності, бланки…. І воно і забулося все. Якби не штами в паспорті (перший!), то й не подумала б, що я в іншій країні. 


Так я пила чай зранку на балконі у Харкові.


А так п'ю каву на заправці у Бєлгородській області.


 Перше фото на території Росії.



А тут була наша перша ночівля в Росії. Хіба щось змінилося? :)

Ландшафти поки особливо не змінилися. І люди ніби такі самі. Тільки от російською красивіше говорять.

До речі, ми з Петром подумали, що ми повинні презентувати українців як інтелігентних і розумних людей. Тому із місцевим населенням будемо говорити російською (чистою, наскільки нам це вдаватиметься), а між собою (і так, щоб усі співрозмовники чули) – українською. Так ми і широту кругозору продемонструємо і дамо росіянам можливість оцінити чисту українську мову. Не той суржик чи діалект, яким розмовляють заробітчани, і не той говір, яким послуговуються українці, що переїхали сюди і самі вже мови давним-давно не чули. А літературною українською мовою. 

Цікаво, як реагуватимуть!?