вівторок, 6 серпня 2013 р.

Наша Монголія. Частина 2. Гостросюжетна, непередбачувана і музична

(ПЕТРО)

Дорогою на Алтай спека нас мордувала. Ми час від часу зупинялися, щоб перепочити і ковтнути свіжого повітря. Іноді біля нас зупинялися іноземці, з якими ми просто спілкувалися та обмінювалися приємними емоціями від подорожі.


Майже повсюду нам траплялися ось такі будови, де, за нашою думкою, пастухи тримають свою худобу. Видовище поєднання ландшафту з цими розвалинами просто неймовірне.



Кожна така будівля зроблена із каміння та піску. Що використовується в якості цементу, ми не дізналися, але в середині таких хатин досить прохолодно та сухо.


А ось в таких загонах із складеного каміння тримають овець, кіз, баранів. Наразі там нікого немає.



Попереду ще стільки бездоріжжя(((


Такі оази нам трапилися вперше. Явище суперове. Але мошкари там просто мільярди, оскільки така місцевість є болотиста.


Проїхавши пару десятків кілометрів по спекотним дорогам, ми вирішили попити трошки ЦАЮ.

ЮЛЯ: Не памятаємо, чи ми вже вам розповідали, цай -  це отак: кипить літрів зо три води, туди кидається дрібка чаю. Так по-нашому, то на маленьке горнятко. Потім - дрібка солі, навіть побільше, ніж чаю. А потім з літр молока. Ну таке... А от саме в цьому "кафе" нам дали просто солену воду, лиш не прозору, а ледь білу. Таке враження, що просто бідон з-під молока водою пополокали і нам то налили

Ну і звісно не обійшлося без цікавості місцевих мешканців до нас та до нашого мотоцикла.



Нам дуже сподобався ось цей китайський плакат з конями. У них навіть очі дещо китайські :).



Мити мотоцикл в таких місцевостях просто немає змісту. Пару сот метрів і ось у що він перетворюється.





Одного дня наш пальник "Шмель" сказав сему світу надобраніч і ми більше його не змогли повернути до життя.


Проте, не біда, завжди можна знайти альтернативу. Наш випадок - це шматки старої юрти, розкиданої по степу, які ми старанно приховали на ранок, але впав дощ і все змокло. Тому снідаємо консервами :).


Час від часу по дорозі трапляються ось такі споруди. Вони є святинями для монголів. Це начебто жертовник богам, чи навіть не богам а самій природі, духам дороги. Кожен подорожуючий мусить обійти або обїхати з лівого боку дану споруду і покласти на неї камінчик з дороги, а також те, що забажає. Можна гроші або щось їстівне, або іграшки. Ми завязали стрічку.



Дехто кладе навіть ті ж кізяки...



Їдемо далі і бачимо ось таке. Це просто неймовірно. Таке враження, що газда сеї юрти мисливець за мотоциклістами :). Біля його подвіря складено з десяток бензобаків від мотоцикла ІЖ.



Ну як же не погостювати в такого чоловіка. Щоправда ми не спілкувалися, бо ані російської, ані інших мов окрім монгольської він не знає. Проте якось на мімах ми пояснили, що ми з України і подорожуємо до Байкалу через усю Монголію. Вдома у нього був доволі своєрідний інтерєр.



Біля юрт складено акуратно паливо.



Ну як же прощатися і не сфотографуватися на згадку.





Їдемо далі і тут огого!!! Що це??? Що за реклама? :) А виявляється, як згодом ми дізналися, наш друг чех Павло залишив цю каністру для того, щоб ми знали, що шлях наш вірний і ми рухаємося в правильному напрямку. Дякуємо, друже! Шкода, що каністра тобі вже не потрібна.



Такі кістяки можна частенько зустріти в степах.


А це наші нові знайомі, які згодом стали нашими друзями. І тут розпочинається нова пригода. Справа в тому, що у нас зломалася вісь на колесі коляски і мені потрібно було повертатися за вісімдесят кілометрів назад для того, щоб зварщик зробив "Дугуй засвар", що значить електрозварка. В подоланні шляху допоміг Базаррагча Бямбажаргал.
Я застопив авто джип тойоту, в якому сиділа купа народу, і постарався якось на мимах пояснити ситуацію. Вони все зрозуміли і кілька хвилин звучало таке: "Окей ага дулгуй засват моцикл джі джі" :). Розшифровка тексту така: "Гаразд, чоловіче, ми тобі допоможемо, немає проблем, ми відвеземо тебе в найближче місто, бо нам по дорозі і домовимося зі сварщиком, щоб той все зробив як слід, але перед тим потрібно щось поїсти в отій юрті на горизонті. А потім рушимо далі. Ти не хвилюйся, ми повідомимо, що там мотоцикл в степу і його ніхто не чіпатиме. Ти повір, ми, монголи, допомагаємо усім."
Далі ми поїхали в юрту, там трохи посиділи і пили цай, а потім їли лапшу з бараниною. Мені щось не дуже хотілося їсти, але вже. Далі ми рвонули до попереднього міста, з якого ми виїхали і там на одному з СТО монгольський зварщик, який дійсно, як казав колись Юрко Мостовщиков, в шані наче хан, заварив всього за 5000 тугриків мою вісь. Чесно кажучи, мене трохи брали сумніви щодо якості виконання роботи, але що поробиш. Головне, щоб протягнути до Алтаю, а там виточу нові. Назад я дістався також стопом, але вже автобусом, що прямує до Улан-Батора. Автобус із середини виглядав наче африканський грузовик, весь в людях і клітчатих сумках. Купа людей, що їдуть на заробіток до Улан-Батора шукати кращої долі. Усі місця були зайняті і ніхто не спілкувався по-російськи, проте таки знайшовся чоловік, якому я зміг пояснити, де знаходиться мотоцикл. Координати були такі: він стоїть справа від дороги після юрти за десять кілометрів від дохлого верблюда. Коли усі почули про дохлого верблюда, то салон автобусу гучно переповнився реготом пасажирів. І хтось на російській мові сказав "ни...чего себе у тебя координати" :).
Дві години подорожі і безліч запитань до мене на незрозумілій мові, і ми таки дісталися десь в темряві уночі ми дісталися до мого мотоцикла і до Юлі, яка вже зачекалася:). Усі пасажири вийшли з автобуса і тішилися, що все гаразд, а водій не забув з мене за таку мандрівку взяти 10000 тугриків.  Ми прощалися і ніч була спокійною та теплою. Зранку маємо їхати далі. Коли все було зроблено і мотоцикл готовий до подорожі, до нас якраз і підїхала ось ця родина та запропонувала свою допомогу. Батько Тулга Цевеен та мати Нінже, а також їхній брат та діти. Поговорили, попрощалися. Прийняли запрошення завітати в гості в Улан-Батор, та вирушили далі.


Але проїхавши пять кілометрів, наша вісь знову зломалася. Це був майже розпач. Рішення було прийняте майже відразу.



До найближчого великого міста залишалося 140 кілометрів і це був Алтай. В ньому стовідсотків має бути токар, який мусить вміти виточити нову вісь і ще одну запасну. Година ще рання, до обіду, все має бути зроблене, тому дуже швидко я збираюся знову в мандри автостопом по степам, а Юля залишається біля мотоцикла. За декілька кілометрів від мотоцикла є юрти а по дорозі цілодобово курсують автівки і майже кожна робить зупинку, запитати чи все гаразд тому все окей.
Я виходжу знову на дорогу і сценарій повторюється по новій, проте тішить, що на вулиці рання година і машин, що курсують до Алтаю, дуже багато. Ловлю першу, що трапилася, то був бензовоз. Пояснюю водієві ситуацію, він каже аяяй і махає рукою - сідай . Я питаю, є в Алтаї токар? А він каже "ага токар машін", що в перекладі означає токар. До обіду ми потрапили в Алтай, де я ледве знайшов того токаря машін, що вже був трохи синій від ранкової дози, але за 25000 тугриків погодився виточити дві осі. Одну я вирішив мати про запас. Поки я чекав на замовлення, то зателефонував Тулзі, бо знав що він має бути десь в Алтаї. Тулга дуже незле спілкується російською, і коли ми зустрілися, він дуже шкодував про те, що сталося і сказав: "Петр, пашлі к таму токарю, я ему хачю что-то сказать".
Окей, кажу я, принаймі Тулга розяснить токарю, що точити треба з міцного металу і небаритися. Історія завершилася тим, що Тулга заплатив всупереч усім моїм "дякую-нетреба-в мене є гроші" 30000 тугриків так, щоб верняк деталі були зроблені на усі сто. І запропонував пообідати, поки робота робиться. Ми вирушили до найближчого кафетерію і Тулга каже: "вибирай, що хочеш, я плачу. І запамятай, ти в моїй країні гість, а ми, монголи, гостей здалеку дуже поважаємо і робимо все, щоб вони були щасливі. Ми, монголи, гостинні і не прийнято ігнорувати нашу гостинність". Сказано - зроблено. Старався вибирати дуже дешеву їжу і не багато. Казав, що не голодний.
Коли минула година, ми з Тулгою попрямували до токаря, і, о диво, одна вісь була вже готова, а друга - ні бо...... токар пропив усі гроші і говорити було вже просто ні з ким. Це монгольське токарне чудо напилося просто в зюзю і не зробило свою роботу. Коли ми почали сваритися, то проблему вирішив його не менш пяний помічник, який виточив іншу вісь, яка неозброєним оком дуже відрізнялася від попередньої. Але інших токарів немає в Алтаї, що поробиш. Безнадійність ситуації в моїй голові була виправлена тим, що я згадав, що маю напильник і ним зможу підігнати потрібний розмір для осі.
Прощання з Тулгою відбулося в тому ж Алтаї. Він відвіз мене на заправку з боку Улан-Батора і познайомив з заправщиком Насан, який за дорученням Тулги мав мене передати в руки першого ж авто на Ховд. Тулга поїхав і розпочиналася нова історія.


А тим часом в степу Юля чекала... сиділа, дивилася на хмари, на сонце, на степ... Думала, як рятуватись від спеки і нудьги.


В такі моменти музика лине по степах про тугу за чимось:).


Чекати Юлі довелося довго. Встигла вона і статтю написати, і всі шкарпетки позашивати, і навіть пісню написати! Поруч постійно проїжджали машини. Ось в цієї вантажівки прокололось колесо. Чоловіки зупинились поруч, щоб ремонтуватись у Юліній компанії. Просили допомогти покришку закинути наверх:). Без Юлі точно не впорались би.



А ось і пісня.



Гарна пісня? А тепер повернемося до мене в Алтай, на заправку. Насан запросив мене всередину приміщення заправки і я близько години мав нагоду переглянути національний телеканал Монголії, де окрім коней більше нічого не показують. Потім Насан сказав: "сідай в моє авто" (це все говорилося мовою жестів) - і відвіз мене на іншу заправку, але зі сторони Ховду, де невдовзі піймав розбиту китайську автівку, що перевозила юрту. Всередині сего драндулєта сидів чоловік із жінкою та дитиною. Домовилися за 2000 тугриків, що мене підкинуть, куди потрібно. Дорога була довгою, важкою та майже мовчазною. І тільки по радіо на всю гучність кричало місцеве радіо, і мені довелося прослухати майже усі хіти монгольської естради. Спочатку це було круто, потім трохи набридло.
Тривали години подорожі, авто сего пана трохи ломилося, і приходилося штовхати, щоб його завести. Далі він просто зупинився і сказав, що їде ночувати в якусь юрту, так що мол звиняй і пересідай в іншу машину, а з тебе 20 000 тугриків. Я йому кажу які 20 000, ми домовлялися за 2000, а він каже: "ну і что, монгол кушать хочет". Короче, я його послав і дав 2000, він посміхнувся і сказав, що жартує. Дурні у них жарти. Пересів в іншу автівку, яка їхала в протилежний бік від мотоцикла. Пояснили тим, що по дорозі будуть ловити усі авто, щоб мене підкинули в потрібне місце, і щоб я вночі по степу не лазив сам. Невдовзі після кількох комбінацій я пересів в кабіну камазу, що перевозив коней і, на чудо, водій розумів англійську. Словарний запас в мене невеликий, проте спілкування було набагато плавніше, ніж попереднє. Близько третьої ночі ми дісталися до мотоцикла, де на мене чекала Юля, і була щаслива, коли з кабіни вийшов я, тримаючи в руках виточені осі пяним токарем з Алтаю. Наступні години ми намагалися зібрати до купи мотоцикл з допомогою молотка і напильника. І, о чудо, ми знову в бойовій готовності!
Ще раз велика дяка усім подорожнім монгольським добродіям, які допомогали в скрутний момент нехай навіть деякі і за гроші :).

 Ми знову їдемо! Знову гребінка, знову степ і верблюди.



На заправці навколо нас, як завжди натовп. Усім цікаво, усі розпитують, торкаються...


...а комусь байдуже:).


Місто Алтай.


Заправляємося на заправці і  чекаємо на чоловіка Насан, який вчора мені допоміг за рекомендацією Тулги спіймати машину на Ховд. Насан працює на цій заправці, але його зміна завершена тому чекаємо його.


Чекаємо в компанії її колеги. Дівчини, яка без зупину говорила по телефону. Ми там були близько півгодини і жодної секунди вона не була без телефона біля вуха. Чимось нагадала Юліну сестричку Наталю:).



І ось він, наш новий друг та дуже добра людина. Він приїхав із своєю сімєю на запаравку, щоб усім розповісти про наші пригоди і побачити мотоцикл на власні очі. Робимо фото на память і зі сльозами на очах їдемо далі. Попереду Улан-Батор а ще попереду - АСФАЛЬТ!!!

10 коментарів:

  1. Пісня шикарна! Приїдете додому, зробите мені цаю!

    ВідповістиВидалити
  2. го-о-о-о-о, Монго-о-о-о-о-лія... :-D хіт, не інакше!

    ВідповістиВидалити
  3. тобі приємно?!- а ми плакаєм!!! ще пару таких куплетів і я зроблю те ,що сказав шеф.

    ВідповістиВидалити
  4. Кирил (Африканець)6 серпня 2013 р. о 19:42

    Оце тебе Юля там плющіло з піснею)) Да коли довго сам і Бог зна де то і не таке утнеш)) з мотоциклом ще не почали говорити?)) доки він вам не відповідає то все гаразд)0

    ВідповістиВидалити
  5. Добре все, що добре закінчується! Хоч і не дуже приємні, але пригоди... Най та по-п"яні зроблена вісь і тримається по-п"яні добре!!!)))

    ВідповістиВидалити
  6. Юля ми сьогдні святкували днюху жінки)) і твоя пісня була хітом)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Отакої! Клас, дякую! А дружині (трошки із запізненням, але все одно) гарячий привіт і палкі вітання!

      Видалити