четвер, 15 серпня 2013 р.

Байкал! Байкал! Байкал!

10 серпня із відмінним настроєм ми поїхали на Байкал. Навколо так зелено, травичка, славні російські берізки, квіточки... Охо-х, як же цього бракувало в Монголії!


140 кілометрів до Байкалу пролетіли для нас просто непомітно. Просто в якийсь момент дивишся в сторону узбіччя, а там... Байкал! Перше враження - ого, який же він великий! Це просто заворожує. Ось тут дорога, через десяток метрів - залізнична колія, трошечки берегу - і просто море! Дійсно, дуже красиво.

Ось ми і доставили українського Дніпра до російського Байкалу! Зустріч відбулася! Звісно, і ручки помили, і води набрали.




Ми дуже хотіли і заночувати на березі, але зробити це не так то просто. Весь берег байкалу розкуплений, не завжди легко навіть під'їхати до нього, що вже казати про те, щоб зупинитися на нічліг. Всюди є телефони баз, де можна зупинитися. Ми подзвонили, бо думали, що поставити просто палатку на подвір'ї - проблем не буде. З нас за це задоволення попросили 500 рублів, себто 125 гривень... Е, ні, друзі, вибачайте, повітрям ми звикли дихати безкоштовно. Проїхали ще трохи далі і зупинилися біля річечки... Вона теж впадає в Байкал, так що можна сказати, в його водах милися:).

А наступного ранку ми поїхали далі в сторону Іркутська і продовжували спроби пробитися на берег Байкалу. На наступному з'їзді до берега з нас знову попросили гроші. Цього разу 100 рублів просто за те, що заїдемо на берег, на декілька хвилин сфотографуватися... Ну що ж, будемо хитріши, підемо пішки.

Погода була невесела, похмура... І Байкал ми побачили отаким


А це люди відпочивають на березі.


А вона... - працює!


Історичний момент. Запам'ятайте ці обличчя, тіла і мотокостюми AGVSPORT:) Адже завдяки ним і всім вам, дорогі друзі, мотоекспедиція "Дніпром до Байкалу" таки потрапила на Байкал!


А з нами - і всі наші нові друзі, яких ми зустріли дорогою)


Разом з нами і українські мотоциклісти, в лиці мотофестивалю Тарасова гора.


Тож побувши на Байкалі, але якось зовсі не туристично, ми поїхали далі вздовж його берегу. Час від часу дорога виринала до берегу, але все ж озеро ми бачили зрідка. А я їхала і уявляла, як же класно, мабуть, їхати в поїзді, який огинає Байкал. Оце ж там краєвиди!

Їхали-їхали і доїхали до крайньої точки, де Байкал ще виходить до дороги - селище Слюдянка. Затяжний підйом, моросить, усі їдуть дуже повільно... Аж раптом виринає базарчик. Ми зупиняємося, бо Петро каже, що бути на Байкалі і не поїсти риби... буде не зачот! Тим більше, посилюється дощ, тим більше, звідти відкривається теж непоганий краєвид.


Нам радили скуштувати копченого Омуля, але рибка виявилась трохи дорога для нас, тож ми їли лише в'яленого. Ну... так собі, нічого особливого.


Аж раптом під'їхало ще двоє мотоциклістів. Хлопці зупинились біля нас розпитати, що та як і теж перекусити.


А потім сказали: "як це ви не спробуєте омуля? Приїдете додому і скажете, що на Байкалі несмачна риба?" - і принесли нам дві рибки:).


М-м-м, копчений (гарячого копчення!) омуль таки смачний. Ми віддячили, чим могли - монетки експедиції тепер в кишенях російських мотоциклістів.


І - рушили далі. Вже був вечір, треба було шукати нічліг, тож ми зупинилися у одному із сіл купити деяких продуктів. Хочу зауважити, що більшість сіл виглядають тут дуже сумно. Старенькі будинки, дуже часто недоглянуті, похилені. Люди навколо... ну не буду лукавити... дуже часто траплялись нам такі, по яких видно, що вони більше п'ють, ніж працюють. От і зараз, Петро питає ціну, а відповідь "ну, на бутылку". Звісно, не кажу, що це тенденція, але це насправді одразу кидається в очі. Ну а поки Петро торгувався за овочі, я фотографувала те, що мені в російських селах надзвичайно подобається - це різьблені віконечка у будинках. Із ставнями, чи без, вони такі красиві!


В кожному будиночку, без винятку, отакі красиві вікна.




Наступного дня ми подорож продовжили. Дорога була нелегка, півдня дуже густий туман. А потім - ми десь години дві стояли у заторі перед залізнодорожним переїздом у селі Развод. Це вузлова станція, тож поїздів тут - кожну хвилину. Отака от ситуація тут постійно.


А потім була пряма й проста дорога до Красноярська і любі оку поля.


Ось ми віртуальні і наздогнали себе реальних. Зараз ми в місті Ачинськ,  200 кілометрів від Красноярська і завтра вирушаємо далі, на Новосибірськ.

8 коментарів:

  1. знаменна дата - наздогнали самі себе!!!! Ура.

    ВідповістиВидалити
  2. УРА)) Пункт призначення) Юльчик, Петро - ви такі молодці)
    Дякую за цікаві пости! Мабуть всі, хто їх читає віртуально доїхали до Байкалу разом з вами ;)

    ВідповістиВидалити
  3. Ура!!!Ура!!!Я вітаю вас!!!Ви такі молодці))).
    П.С.Знову повернули мене в дитинство,за що окреме,величезне ДЯКУЮ)))

    ВідповістиВидалити
  4. Привіт Юля та Петро це Іван ;) та Іван :) Стефурак, ми щойно переглянули багато відео та багато коментарів про вашу подорож. Ми були дуже сильно вражені вашою сміливостю, та витримкою на таку довгу подорож яка була для вас такою небезпечно. Ми дуже сильно раді що з вами нічого несталося і ви живі та зорові повернулися!!! Бажаємо вам по життю лище самих приємних та веселих пригод.

    ВідповістиВидалити
  5. Привет Петр и Юля!0) Очень рады что вы доехали и все в порядке! Отчет классный!
    Летом 2014 года поедем по всей Европе на мотоциклах, может увидимся!)
    P.S. Хлопцы которые вас омульком угостили :) Саша и Юра.

    ВідповістиВидалити
  6. Я люблю подорожувати на велосипеді теж!

    ВідповістиВидалити