День 15. Рудний, дім Сергія і справжня смакота

(ЮЛЯ)

Як ви пригадуєте, в цей день ми на всіх вітрилах поспішали в Костанай. Але ми ще не були певні, що маємо там нічліг, тому коли побачили на горизонті містечко Рудний, заїхали у його центр, щоб потрапити до інтернету. Я чудом знайшла якусь інтернет-столову (саме так:)) і шукала контакти нашого хостера із каучсьорфінгу, а тим часом навколо Петра, як завжди, збирались люди. Коли я повернулась, наші плани змінилися кардинально. Виявляється, поки Петро розмовляв із якимись місцевими парубками, поруч на дорогій іномарці зупинився чоловік і почав розпитувати, хто ми. Сказав: а у нас компанія мотоциклістів-ендуристів, залишайтеся у нас в гаражі, поспілкуємося. Навіщо ж відмовлятися, звісно, цікаво. Наш новий друг Сергій поїхав відвезти свою маленьку дочку додому, а через кілька хвилин повернувся і провів нас до гаражу, тобто СТО, де більшість його товаришів мотоциклістів-ендуристів власне і працюють. Ох, як же радушно нас прийняли! 

І перш за все дякуємо директору СТО - дяді Ігору - за те, що дозволив залишити під дахом наш мотоцикл і взагалі попри заклопотанність своїм кондиціонером провів із нами час. 

А ми ж з дороги і видихнути не встигли, як на столі вже було пиво, рибка і поруч готувався шашлик. Говорили про мотоцикли, дороги, подорожі, поломки, розваги... усе це в перемішку із ревом двигунів і запахом солідолу та бензину - словом, як зазвичай відбувається у наших франківських гаражах. Як же ми за цим усім скучили!

День 14. Німці без кіна

Це було 17 червня і цей день став для нас особливим. Зроблю невеликий анонс - ввечері ми зупинилися на березі гарного ставочка, в якому, до речі, водяться навіть п'явки. Були ми, як наші діди-партизани, оточені німцями. А як це сталося? От тепер читайте уважно!

Ранок 14 дня подорожі у нас був веселий. Перед нами степ пересікала залізна дорога. Ми проскочили перед поїздом, але передчували, що цим не закінчиться... Виявляється, рельси далі завертали і йшли паралельно дорозі і ми з водієм поїзда затіяли справжні перегони. Махали руками, а він нам давав гудок. Ми його переганяли, а потім він нас. Десь 20 хвилин ми їхали отак разом, один одному робили дорогу трошки веселішою.

Далі дорога у нас пролягала серед глухого степу і невеличких сіл, тому нічого особливо цікавого ми і не очкували. Тільки от вперше побачили в полі великого сурка або бабака. Порівняно із ховрашками вони таки величезні і не помітити їх важко.

Десь на трасі в Казахстані. Відео

(ДНІПРО)
Юлька з Петром від спеки і одноманітності пейзажу вирішили трохи подуріти. Ми з коляскою зняли про те відео.

День 11. Кордон із Казахстаном. Уральськ, Актюбинськ, Комсомольськ.

(ЮЛЯ)

...так от :) Із Енгельса ми поїхали прямо на кордонон із Казахстаном. А Казахстан став відчуватись моментально. Не знаю, може, я і проспала оту "буферну зону", але для мене ландшафт змінився дуже різко. Враз - і зникли дерева, вмить - і простір навколо став абсолютно рівнинним. Ми зупинились біля магазину купити харчі, а на дверях напис: "Принимаем тенге". Ну от, майже приїхали. Магазин такий, ще радянського зразка, ніяких скляних вітрин, усе на звичайних полицях. Ми купили там дуже смачний щербет, який їли днів так п'ять. А назустріч нам їхала дуже весела компанія місцевого обласного депутата із друзями. Чоловіки і жінки 45-50, абсолютно безтурботні, всі трохи старомодно але бездоганно одягнуті. Обступили мотоцикл, реготали, фотографувалися, усе так виглядали, ніби з радянського фільму 70-их, я наче в часову петлю потрапила.

Ми поїхали далі і прямо перед кордоном асфальт зник і перетворився на звичайну грунтовку, а оскільки почався легеньки дощик - потім і на брудне місиво. На жаль, фотоапарат у нас сів і фотографій немає, але казахстанський пропускний пункт вразив. Одна будка, один шлагбаум. Дивились на наш мотоцикл і на всі наші питання казали: "Да там... любое пишите...". Словом, проблем ніяких, пройшли усі формальності майже миттєво. Але час уже був пізній, тож ми пошвидше знайшли місце для ночівлі.

А зранку побачили, що навколо нас просто кишить живністю. Цвіркунів - просто рій, і великі, товсті! А ще ми стали свідками кровожерного, страшного вбивства - ящірка вполювала і хвилини за дві розправились із величезним цвіркуном. Коник був розміром як пів'ящірки, але з такою кілерською майстерністю ящірки... у нього просто не було шансів. 

Саратов. Енгельс. Дорога до кордону.

(ЮЛЯ)

Ми об'явилися! Я знаю, що ви запитаєте: "Ну ви де?!" А ми відповімо: "В Караганде!" :)

Ось, куди нас шлях широкий заніс. Ми вже проїхали майже пів-Казахстану, але писали вам ого-го, ще в Саратові. Вибачайте, дорогі, насправді, можливості не було. То ж зараз усе надолужимо, прямо зараз!

Ох, друзі, про що ж була остання мова. А-а-а, пам'ятаю. Я писала щоденника і помітила, що збоку вишні ростуть. Так от вони, милі! Фрукти-овочі-ягоди - це для мене завжди свято!

Так ось, Петро трохи поспав, посмакував вишеньками - і ми поїхали далі. Непомітно як - ми опинилися в Саратові. Місто перед нами, як на долоні, але ж не можемо отак, з пилу заїхати - Петро вирішив мотоцикл трохи підмарафетити: помив фару, поміняв кілька лопнувших шприх.

Про дела днепровые

(Петро)

Привет, друзья! Сейчас мы находимся в столице Казахстана - городе Астана! Конечно, приключений случилось много, по-этому пост о путешествии еще пока готовится. Наперед можем только сказать, что все у нас хорошо, происшествия только приятные! Да и что мы все о себе, да о себе?! Давно пора рассказать о нашем Днепре. Так что далее читайте о состоянии нашего верного коня!

Итак несколько слов о том как все-таки чувствует себя Днепр 11 с коляской после старта на маршрут длинной  20000 км.

Выехали мы с ивано-Франковска (Украина) и сейчас находимся в городе Астана (Казахстан). Сегодня 21-е июня и мы уже 18 дней в пути. На сегодняшний день мы проехали 4200 км.

Во время старта и в первые несколько сот километров шла еще обкатка мотоцикла . После его капитального ремонта я решил, что нагрузки при движении на подъем или спуск надо сводить к минимуму. Что это значит? Это когда мотоциклу во время езды независимо от качества дорожного полотна даешь скорость не более 80-ти км в час. Во время такого щадящего режима и расход бензина не очень большой около 7-9 литров на сотню и нагрузка на трансмиссионные части тоесть мост и коробку будет правильной и cохранит их  работоспособный ресурс. Ну и самое главное это получать удовольствие от езды и ловить самые яркие моменты в пути.

Вопрос по запчастям и инструменту был решен не сразу. Почти каждый день мысли менялись и в сознании возникали разные образы тех составляющих этих двух наборов которые должны стать моими друзьями на четыре месяца. И вот здесь вам представляю те инструменты и запчасти, которые находятся со мной каждый день в пути и готовы помочь в любой трудный момент.

 Тут весь набор инструментов, которым я могу разобрать и собрать мой мотоцикл.